Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (продовження: 11.02)

Після того, як Денис сказав Христині усе, що мав сказати, я сиділа кілька хвилин, ковтаючи сльози і кекс одночасно.

А потім...

Потім щось всередині мене клацнуло.

Ні, ну серйозно. Вона хотіла мене принизити? Вагітну мене? Яку весь клас оберігає як рідкісну вазу?

Відклала я кекс, витерла рукавом обличчя і піднялася.

— Куди ти? — стривожився Денис.

— На маленьку революцію, — кинула я через плече і попрямувала до холу школи.

Там якраз був натовп: перерва, галас, усі тусуються. Христина стояла посеред натовпу, гордо випинаючи груди і щось там розповідала своїм подружкам, театрально сміючись.

Я наблизилася. Серце билося у вухах, живіт легенько штовхав всередині, наче теж підтримував мою рішучість.

— Христина! — крикнула я так, що всі розвернулися.

Вона обернулася, мило посміхаючись, як ні в чому не бувало.

— Скажи всім, як ти фальшиві переписки малюєш у фотошопі, щоб вагітну дівчину перед коханим підставити! — голос у мене був дзвінкий, чіткий і чомусь дуже впевнений.

Усі навколо замовкли. Хтось навіть крихту впустив.

Христина почервоніла, наче її облили соком.

— Я не... це все... — почала мимрити вона, але я не дала їй шансу.

— Покажеш свій телефон? — я зробила крок ближче. — Покажеш, скільки разів ти писала Денису й надсилала фоточки вночі? Покажеш, як ти сама себе в цю "блондинкою" редагувала?

Тиша була така, що чути було, як завідувачка їдальнею на кухні відкрила холодильник.

Христина опустила голову.

— А може мені показати скріни, як ти благаєш його зустрітися? Ті, що Денис мені вже скинув?

Після цих слів у натовпі залунали приглушені смішки.

Хтось навіть почав тихенько аплодувати.

Христина ковтнула повітря, розвернулась на шпильках і втекла.

А я стояла, обіймаючи свій живіт, і гордо дихала на повні груди.

Денис підбіг, обійняв мене ззаду і тихо прошепотів:

— Моя тигриця.

І в ту мить я знала: тепер точно ніхто і ніколи не зламає нас.

Навіть фотошоплені "блондинки".

Я ще стояла, притискаючи долоню до живота, коли натовп ожив.
Хтось тихенько засміявся, хтось зашепотівся. І тут з-поміж усіх випірнув Арсен — з усмішкою до вух і руками в кишенях.

— Вікуся, — прокашлявся він голосно, так, що всі почули, — якщо ти колись відкриєш свою партію, я перший запишуся! Але тільки якщо кексики на мітингах будуть!

Усі навколо пирснули. Я засміялася теж — трохи нервово, але щиро.

— Домовились, — підморгнула я. — Кекси — святе.

— І ще одне! — підняв палець Арсен, ніби зараз скаже щось дуже важливе. — На наступну революцію — давай уже без фотошопу. А то хто зна, може й мене в блондинку перемалюють!

Галас посилився, хтось мало не впустив рюкзак. Я ледве стримувала сміх.

І в ту мить через натовп продерлася Анжела — з розпатланим волоссям, розпашіла, затята як торнадо.

— Ти... ти... — вона, здається, навіть слів не могла знайти.

— Я? — скромно кліпнула я очима.

— Ти геній! Королева! Бейбі-Босс! — Анжела кинулася мене обіймати так сильно, що я ледве встояла. — Я знала, що в тобі живе маленький Чак Норріс!

— Бейбі-Босс? — захихотіла я у неї на плечі.

— Ну а що? Маленький, але грізний! — пирхнула Анжела. — Христина тепер до кінця життя буде боятися вагітних!

Я розсміялася разом із нею. Денис лише міцніше обійняв мене ззаду, а Арсен помахав телефоном:

— Я все записав! Якщо що — викину в ТікТок під музику "Who run the world? Girls!"

І всі навколо знову вибухнули сміхом.

А я стояла посеред холу, в обіймах друзів і коханого, і знала:
сьогодні я виграла не просто суперечку.
Сьогодні я повернула собі себе.