Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Отаман Сень Горук народжений в 1873 р. в Снятині. Після укінчення гімназії, студіював на львівському університеті, де належав до проводу «Молодої України». Мав зв'язки з РУП, друкував таємно її брошури соціяльно-революційного змісту та враз з іншими членами організації перепачковував їх на Україну. Пізніше став передовим членом новоствореної «Християнсько-Суспільної Партії» та начальним редактором її органу «Руслан». Головну свою громадську діяльність проявив в товаристві «Сокіл», як активний член управи цієї організації. Був основником і командантом стрілецького відділу при «Соколі» у Львові, т. зв. Сокільських Стрільців.
3 початком серпня 1914 р. Горук взяв активну участь при організації УБУправи і став її членом. В жовтні 1914 р. він обняв команду сотні і відійшов з нею на фронт в Карпати. Від того часу не залишав фронту до кінця вересня 1916 р., коли попав під Потуторами в полон. На фронті визначився от. С.Горук як один з найкращих старшин УСС. Вліті 1915 р. став командантом 1-го куреня, на чолі якого брав участь у всіх боях УСС на Поділлю. Особливо визначився його курінь в бою на Лисоні. Був зразковим командантом. Дбав про внутрішній порядок куреня та зовнішній його вигляд і охайність. Був некомпромісним педантом. Сам був незвичайно сумлінний, пильний і точний у виконуванню своїх обов'язків. Був зразком працьовитости і солідности.
В війні проти Польщі от. Горук став начальником булави Української Генеральної Команди, яка була першим штабом УГА. Опісля займав вищі військові посади в УГА. Під час протибольшевицької револьти УГА на Україні перебував в Києві, де його при кінці квітня 1920 р. арештували большевики, та вивезли з іншими старшинами до табору в Кожухові. Там перебував він до 16 червня 1920 р. і того дня вивезено його з багатьма іншими старшинами до Архангельська, а звідтам, мабуть, на Соловецькі острови, де і загинув.
Сотник Федь Черник народжений в 1894 р. в селі Якимчицях пов. Рудки. Належав до молодшої віком групи старшин УСС. Середньошкільні студії скінчив в українській гімназії в Перемишлі вліті 1913 р. Після того студіював право на львівськім університеті. Брав живу участь в студентськім житті, але головну увагу присвятив спортові і руханці. Належав до передових членів студентського спортового товариства «Україна» та до «Сокола». Належав також до основників стрілецького відділу при «Соколі» у Львові. Був прихильником ідеології Української Національно-Демократичної Партії.
На заклик УБУправи вступив в ряди УССтрільців і з першою сотнею відійшов 10 вересня 1914 р. на фронт в Карпати. Своєю товариською вдачею, високою культурністю, незломним характером, та особливим оптимізмом і молодечим одушевленням, він скоро завоював симпатії та популярність серед товаришів зброї. Відзначився особливо зі своїми скорострільцями в бою на Лисоні. Але його небуденна індивідуальність розвинулася повній силі щойно під час його побуту у формації київських Січових Стрільців. Як незрівняний боєвик він виявив себе в київських боях в січні 1918 р. 24-літній старшина виріс в Білій Церкві на духового провідника Січового Стрілецтва та став блискучим речником його світогляду і ідеології, які закріпив своєю героиською смертю під Мотивилівкою. Був зразковим лицарем Червоної Калини та символом усіх тих людських та лицарських прикмет, які залишили в історичній спадщині Українські Січові Стрільці.
Ми навели короткі біографічні сильвети чотирьох кращих представників Стрілецтва, та подали їх суспільно-громадське і політичне обличчя, щоб на їх особах показати, як здійснювалася серед УССтрілецтва його провідна ідея національної єдности і солідарности та політичної терпимости і толеранції.
Усі вони належали до різних існуючих тоді ідейно-політичних напрямків, і тому символізують своїми особами велику і сьогодні актуальну ідею внутрішньої єдности нації в моменті небезпеки і загрози її існування. Не зважаючи на свої ідеологічні різниці, якими вони дорожили та які вони високо цінили, вони вміли глибоко відчути вищість загально-національного ідеалу та зрозуміти спільні інтереси національної спільноти.
Образ цих чотирьох репрезентантів УССтрілецтва, це заразом приклад і зразок, як їхні особисті духові прикмети та різні ідейні спрямування доповняли себе в гармонійну цілість, в об'єднану духову силу.
Було це також послідовне здійснення щирих бажань тодішнього політичного проводу УССтрільців, Загальної Української Ради, яка в першу річницю збройного виступу УСС, в своєму зверненні до них, заявила:
«Тільки в нашій внутрішній єдності – корінь і основа нашої сили!»
Традиція лицарів Червоної КалиниУсе минуле УССтрілецтва перейшло до історії нашого народу, як неповторне історичне явище.
І здавалося б, що нічого уже не залишилося із того колишнього світлого минулого УСС, з їх жертвенної праці і кривавих діл, як дорога спадщина і бажаний дарунок для сучасного і майбутніх поколінь і для вічноживої нації.
Визвольна ідея і збройний чин УССтрілецтва не пішли намарне. Вони живі й сьогодні. Вони живуть між нами, між нашим народом в іншій, новій і світлій формі. Вони трансформувалися в свідомості нації як її нова, моральна сила, як духовий ланцюг, що зв'язує її славне минуле з теперішністю, та збагачує цілу націю неоціненними скарбами, окупленими кров'ю поляглих борців за волю.
Є це – славна традиція Українського Січового Стрілецтва. Це та оспівана в піснях та жива в народі – Стрілецька слава. Це чудова легенда про лицарів Червоної Калини.
Коли говоримо про національні заслуги та політичні успіхи УССтрільців, то до цих неспірних їх успіхів і надбань, які збагатили український народ новими цінностями, – це була новітня національно-визвольна традиція.
Ніхто більш болюче не відчував до світової війни убогости нашої новітньої визвольної традиції, як УССтрільці. Ніхто не переживав з цього приводу більшого упокорення, як наша молода генерація до світової війни, коли порівнювала нашу скромну традицію з іншими народами, та зокрема, з нашими сусідами. Це були прикрі переживання свідомости нашої меншевартости та болючої заздрости, коли ми дивилися і слухали як молодь наших сусідів молилася щорічно на могилах та під пам'ятними хрестами своїх борців-революціонерів. А ми їх уже майже дві сотки літ не мали, і ждали пасивно на якесь чудо. І тому також постав серед нашої довоєнної молоді революційно-стрілецький рух, щоб розпочати і створити нашу визвольну традицію для майбутніх поколінь, без якої кожна поневолена нація є позбавлена основної моральної
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький», після закриття браузера.