Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Розмови за столом звучали, як порожній шум. Я майже не слухала, намагаючись скласти шматочки пазла. Глорія про щось говорила з Харісоном-старшим. Що його, що її голос був твердим і владним. Шейла сиділа поруч, випромінюючи спокій, але цей спокій був занадто рівним, занадто штучним.

У якийсь момент жінка зустріла мій погляд і ледь помітно кивнула, немов підтверджуючи щось. Цей короткий рух збив з пантелику. У той момент я зрозуміла, що їй відомо набагато більше, ніж вона говорила. Але навіщо їй приховувати зв'язок із Глорією? Чи вона боялася мене? Або того, що я можу зробити, дізнавшись правду? Яке місце я тепер займаю в її задумах?

Тільки зараз, сидячи навпроти неї та її сім'ї, я зрозуміла всю правду. Поглянувши на обличчя Шейли Ходжес ще раз, у пам'яті спливли всі ті роки, проведені в притулку. Сувора вихователька, яка вимагала бездоганної дисципліни та дотримання правил - це була місіс Ходжес. Вона була тією самою жінкою, яка керувала моїм життям у притулку, і тепер, через роки, сиділа переді мною як бабуся мого нареченого.

Я відчувала, як росте клубок недовіри, повільно, але вірно отруюючи все навколо. Я знала одне - якщо щось спливе, наслідки будуть незворотними.

Мінді не було. Це полегшувало мені завдання справити гарне враження на батьків хлопця.

—Я склав список компаній, які хочуть укласти з нами контракт, - звернувся Росс до батька.

Чоловік тицьнув на виделку шматочок розрізаного стейка і грізно подивився на сина:

—Ні слова про роботу за столом.

Хлопець коротко кивнув і промимрив вибачення.

Харісон-старший сильно відрізнявся від Росса. Чоловік мав сиву бороду, але в очах не було втоми. Він здавався мені найдобрішим членом їхньої родини, доки я не почула його ставлення до сина. Це було жорстоке виховання.

Мати Росса мене більше лякала, ніж заспокоювала. Її добрі, але холодні сірі очі ковзнули по моїй фігурі, як тільки вони з чоловіком переступили поріг номера. Я їй не сподобалося. Це було очевидно.

—Але я хотів би, щоб Мелліса підписала деякі папери.

Харісон-молодший демонстративно дістав зі піджака скріплені між собою аркуші документа і поклав переді мною.

—Ти впевнений? - запитав чоловік.

—Абсолютно. Вона та сама людина, - твердо відповів хлопець.

Весь вечір я мовчала. Лише кілька слів привітань пролунали з моїх вуст під час зустрічі.

На папери лягла ручка. Я посунула документи до себе, починаючи читати. А розмова за столом тривала.

—Россе, ти занадто поспішаєш, - спокійно зауважила Глорія, не зводячи з мене погляду. —Чи не краще було б почекати й усе обміркувати? Попереду багато важливих рішень.

Літери розпливалися перед очима. Я слухала цю розмову. Вони говорили про мене, обговорювали майбутнє, немов я була черговим проєктом, а не людиною.

—Поспішаю? - Росс злегка нахилився до матері. —Ми про це говоримо вже кілька місяців. Ми заручені, і я хочу, щоб у нас був чіткий план на майбутнє. Це стосується і бізнесу.

Харісон-старший перервав сина коротким жестом руки, наче зупинив потяг, що рухався.

—Плани - це одне, але ти маєш розуміти, що відповідальність за твою компанію і за стосунки - різні речі. Ти готовий бути лідером в обох випадках?

Місіс Ходжес, яка до цього моменту мовчала, нарешті заговорила. Її голос був спокійним, майже ласкавим, але в ньому відчувалася прихована сила.

—Лідерство - це не тільки контроль, - промовила вона, спрямувавши свої слова радше в мій бік, ніж до Росса. —Іноді воно вимагає поступок і довіри. Адже тобі не хочеться, щоб хтось почувався загнаним у кут, правда?

Серце стиснулося. У її словах я вловила не просто приховану пораду, а й натяк на щось більше. Вона була занадто прониклива, і я знала, що її слова адресовані мені. Я зловила її погляд, і на мить ми зустрілися очима. В її обличчі промайнуло щось знайоме - той самий вираз, з яким вона дивилася на мене тоді, коли несподівано з'явилася в Орзірському коледжі.

Мовчання за столом затягнулося, наче кожен із них чекав на щось, що мало статися. Я продовжувала грати свою роль - дівчину, яка нічого не знає, не розуміє. Але всередині все кипіло. Я дивилася на місіс Ходжес, на її спокійне обличчя, і не могла позбутися думки, що весь цей час вона була поруч, спостерігала, контролювала, але не сказала ні слова.

Чому? Чому вона вирішила з'явитися саме тоді, в коледжі? Чому раптом захотіла потоваришувати? Я згадала суворі очі, коли вона стежила за кожним моїм кроком у притулку. Ті самі очі зараз дивилися на мене, але з якимось новим, невідомим раніше виразом - сумішшю турботи і холодного розрахунку.

—Ти щось хочеш сказати? - несподівано запитав Росс, його голос вивів мене з роздумів.

Я перевела очі на нього. Росс не знав, хто його бабуся насправді. Він нічого не підозрював, як і Глорія та його батько. Вони бачили перед собою просто турботливу, трохи сувору стареньку бабусю, яка жила своїм тихим життям.

—Ні, все гаразд, - відповіла я, намагаючись зберегти спокій у голосі.

Але всередині все кричало. Я відчувала, що перебуваю в центрі чогось великого й небезпечного, але поки що не розуміла, яку роль мені належить зіграти. І місіс Ходжес, вона знала це краще за всіх. Можливо, саме вона і створила цей сценарій.

Я повернулася до документів. Розмова за столом відновилася завдяки Харісону-молодшому.

—Я знаю, що Мелліса розуміє, що робить, - твердо заявив Росс, намагаючись повернути увагу до документів. —Ми давно говорили про це.

Глорія коротко зітхнула, немов не була впевнена в його словах.

—Твоя впевненість похвальна, синку, але іноді варто прислухатися й до інтуїції, - відповіла вона м'яко, але в її голосі читалося попередження.

—Я впевнений, мамо, - наполягав Росс, його тон став більш жорстким. —Мелліса знає, що ми разом здатні на багато що.

Харісон-старший відклав виделку і нахилився вперед, злегка примруживши очі.