Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

Не його рука.

— Доведеться вертати, — казала Ферро, тягнучи його за руку, — та знайти інший шлях.

— Ні.

Голос був безжальний, як падіння молота, грубий, як оберт гострильного каменя, різкий, як оголений клинок у горлі.

Не його голос.

— Ставай за мною, — зумів прошепотіти він, узяв Ферро за плече та пропхався повз неї.

Тепер вороття не було...

...і він відчував їхній запах. Закинувши голову назад, він судомно вдихнув носом гаряче повітря. Його голова була повна їхнього смороду, і це було добре. У правильних руках ненависть — це потужна зброя. Кривава Дев’ятка ненавидів усе. Але найзадавненішою, найглибше вкоріненою й найпекучішою його ненавистю була ненависть до шанка.

Він прослизнув у печеру тінню серед багать, оточений відлунням сердитої сталі. Прекрасною та знайомою піснею. Він плив у ній, розкошував нею, впивався нею. Він відчував важкий клинок у себе в руці, і сила текла з холодного металу в його гарячу плоть і з його гарячої плоті в холодний метал, збираючись, розбухаючи й розростаючись хвилями в такт його важкому диханню.

Плоскоголові його ще не побачили. Вони працювали. Зосередилися на своїх безглуздих справах. Вони не могли очікувати, що помста знайде їх там, де вони живуть, дихають і гарують, але вони дечого навчаться.

Дев’ятипалий замаячив позаду одного з них, високо здійнявши меч Творця. Всміхнувся, побачивши, як на лисому черепі обіцянкою, що скоро буде виконана, розтягнулася довга тінь. Довгий клинок прошепотів свою таємницю; шанка розпався точно навпіл, як квітка, що розкривається, і з нього бризнула тепла втішна кров, обсипавши ковадло, кам’яну підлогу та лице Кривавої Дев’ятки маленькими вологими дарунками.

Тепер його побачив ще один, і Кривава Дев’ятка пішов на нього, швидший і сердитіший за киплячу пару. Шанка підняв руку й невпевнено позадкував. Надто вже мало. Меч Творця перерізав йому лікоть, і відтяте передпліччя закрутилося в повітрі. Перш ніж воно впало на землю, Кривава Дев’ятка замахнувся й відрубав шанка голову. Кров зашипіла на розтопленому залізі, спалахнула жовтогарячим сяйвом на тьмяному металі клинка, на блідій шкірі його долоні, на безжальному камені в нього під ногами, і він жестом покликав до себе інших.

— Підходьте, — шепнув він. Він був радий їм усім.

Вони кинулися до стелажів, хапаючись за свої шпичасті мечі та гострі сокири, а Кривава Дев’ятка засміявся, дивлячись на них. Озброєні вони чи ні, їхня смерть уже поза сумнівом. Вона була вписана в печеру лініями вогню й лініями тіні. Тепер він запише її лініями крові. Це були тварини, менше ніж тварини, їхня зброя колола й різала Криваву Дев’ятку, та він був створений із вогню й пітьми та плив і ковзав між їхніми незугарними ударами, оминаючи їхні незграбні списи, долаючи їхні безглузді крики та марну лють.

Легше було заколоти мерехтливе полум’я. Легше було порізати мінливі тіні. Їхня слабкість ображала його силу.

— Здохніть! — проревів він, і клинок закружляв, дикий і прекрасний, а літера на його металі запалала червоним, лишаючи по собі яскраві сліди.

А там, де проходили кола, все ставало на свої місця. Шанка кричали й белькотіли, розліталися їхні шматочки, вони розрізались і розділялись охайно, як м’ясо на столі різника, як тісто на столі пекаря, як кукурудзяна стерня, що її лишає коса хлібороба, — усе відповідно до бездоганного задуму.

Кривава Дев’ятка показав зуби й усміхнувся, бо був вільний і бачив чудове виконання цієї благої справи. Побачивши, як зблиснув якийсь клинок, він відскочив, але відчув, як той нагородив його довгим поцілунком у бік. Вибив зазублений меч із руки плоскоголового, схопив його за карк і пхнув його мордою в борозну, якою текла несамовито-жовта розтоплена сталь, і його голова зашипіла й забулькала, випускаючи смердючу пару.

— Гори! — засміявся Кривава Дев’ятка, і сплюндровані трупи, їхні розкриті рани, їхня впала зброя та кипуче ясне залізо розсміялися разом з ним.

Не сміялися тільки шанка. Вони знали, що їхня година настала.

Кривава Дев’ятка побачив, як один із них підстрибнув і перескочив ковадло, піднявши кийок, аби розтрощити йому череп. Не встиг він рубонути по ньому в повітрі, як у його роззявлений рот влетіла стріла й перекинула його на спину, мертвого, як земля. Кривава Дев’ятка насупився. Тепер він бачив серед трупів і інші стріли. Його добру роботу хтось псував. Згодом він змусить його за це поплатитись, але на нього щось ішло з-поміж чотирьох колон.

Воно було повністю вкрите яскравою бронею, запечатаною важкими заклепками, верхню половину його черепа накривав округлий шолом, а за тоненькою щілинкою виблискували його очі. Воно голосно, по-бичачи, забурчало й запирхало, загупало ногами в залізних чоботях по каменю, кинувшись уперед і стискаючи руками в залізних рукавицях масивну сокиру. Велетенський шанка. Або якась нова істота, створена з заліза і плоті тут, у пітьмі.

Його сокира описала блискучу дугу, і Кривава Дев’ятка відкотився від неї, а важкий клинок врізався в підлогу й розсипав дощем її уламки. Істота заревла на нього знову, роззявивши пащу під забралом зі щілиною; із її обм’яклого рота вирвалася з шипінням хмара слини. Кривава Дев’ятка відступив, рухаючись і танцюючи разом із рухливими тінями й танцюючим полум’ям.

Він усе відходив і відходив, ухиляючись від ударів праворуч і ліворуч, пропускаючи їх над головою й під ногами. Хай дзвенять, врізаючись у метал і камінь довкола нього, і щедро наповнюють повітря пилом і уламками. Він відступав, поки важке залізо не почало втомлювати істоту.

Кривава Дев’ятка побачив, як вона заточилась, і відчув, що тепер настала його мить, а тоді кинувся вперед, здійнявши меч над головою, роззявивши рота й видавши крик, який натиснув на його руку, долоню, клинок і на самі стіни печери. Великий шанка підняв обома руками своє топорище, блокуючи удар. Добра яскрава сталь, що народилася в цих жарких багаттях, тверда, міцна й жорстка — справжнє творіння плоскоголових.

Але робота майстра Творця не терпить відмов. Тьмяний клинок перетяв топорище зі звуком, схожим на дитячий крик, і залишив у важкій броні шанка розріз завглибшки з руку від шиї до паху. На яскравий метал і на темний камінь бризнула кров. Кривава Дев’ятка засміявся і, пхнувши в рану кулак, вирвав пригорщу кишок шанка, який тим часом повалився назад і гепнувся на спину. З його кігтів, що засіпались, із брязкотом випали охайно розрізані половинки його