Читати книгу - "Експансія-I"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— У них яблука, — посміхнувся він, — а в тебе Іспанія, слава і влада.
«А чи довговічна вона? — саме тоді вперше подумала сеньйора. — Ти не монарх, якщо станеться щось у країні, сім'я житиме в злиднях».
Але, подумавши, вона не зронила ні слова. Тільки через три місяці — витримки вона навчилася у свого чоловіка — сказала:
— Ти не вважаєш, що настав час і мені з'явитися в місті? Все-таки в Європі так заведено, щоб дружина національного лідера вносила свій вклад у справу чоловіка. Зрештою, чому мені не патронувати б медицину? Чи школи?
… До виїзду сеньйори охорона генералісимуса готувалася тиждень. Був затверджений маршрут поїздки по місту, перевірено тих людей, які мали її зустрічати й відповідати на запитання, підготовлено тексти її звернень до лікарів у тих клініках, що можна було відвідати; чотириста агентів охорони зайняли свої місця на тих вулицях, якими їхатиме кортеж; гвардію севіль, що відповідала за дороги, за два дні до того перевели на казармене становище, на горищах багатоповерхових будинків свої місця зайняли снайпери.
Сеньйора попросила ознайомити її з планом виїзду, запитала, по яких вулицях пролягатиме шлях, і внесла лише одну корективу, й висловила бажання, щоб кортеж проїхав головною вулицею Мадріда — Гран-Віа, яка називалася вже тоді Хосе-Антоніо, на честь вождя фаланги.
У «паккарді» з нею, крім двох охоронників (решта набилася в «Лінкольн» супроводу), було ще дві дами; кандидатури також затвердив начальник особистої охорони каудільйо; одну з запропонованих сеньйорою, маркізу Батісту, він відкинув, бо був у натягнутих стосунках з її чоловіком; сеньйора висловила незадоволення, але шеф безпеки був невблаганний; цього вона йому не забула. Франко не забув йому іншого: прочитавши рапорт про виїзд сеньйори у місто з метою «ознайомлення з ситуацією в медичному обслуговуванні дітей та підлітків», він виділив абзац, у якому наголошувалось, що сеньйора «наказала шоферові зменшити швидкість, коли кортеж їхав вулицею Хосе-Антоніо мимо найрозкішнішого магазину хутра, а також, коли машина проїжджала будинок французької моди та ювелірний магазин Хесуса де Вальявілла, що було порушенням норм безпеки».
Знаючи, що звіти начальника охорони існують не в безповітряному просторі, а тою чи іншою мірою стають відомі штабу фаланги, тобто міністерству руху, міністерству внутрішніх справ і шефові управління безпеки країни, Франко розумів, що цей абзац цілком може дати тему для розмов, які в Іспанії, країні, що гостро відчуває інтригу, небажані.
Тому, коли сеньйора — знову ж таки через кілька місяців — запитала, чому в Мадріді немає Аранхі, що охороняв Франко, коли вони жили у Бургосі, її слова впали на вже підготовлений грунт; незабаром Аранху перевели з Барселони у Мадрід, де він очолив підрозділ особистої гвардії Франко.
Наступний виїзд у місто організовував уже особисто він, Аранха, вірний дружочок; йому можна було абсолютно відверто сказати про природне бажання добачити нові моди, полюбуватися майстерністю ювелірів і відчути приємну ніжність соболиного хутра.
Але Франко, вислухавши її прохання купити діамантовий гарнітур з Бельгії (виставлений на Гран-Віа), відповів, що зараз не час просити такі гроші в казні.
— Треба почекати, люба, — додав він, — не всі нас зрозуміють. Ти ж знаєш, скільки в мене заздрісників, — навіть серед тих, хто вважається близькими друзями.
Сеньйора знала, що в деяких питаннях з Франко сперечатися не було сенсу; обережний і неквапливий, він зрідка помилявся в своїх вчинках, не вдавався до різкості — віддавав перевагу нелегкій, поступовій послідовності.
Та, коли Гітлер почав війну проти Росії, коли несподівано для всіх Англія і Америка підтримала Сталіна, коли Франко проводив дні і ночі в нарадах з військовими, економістами й дипломатами, бо режим знову похитнувся, — вона зрозуміла, що зволікати тепер — непростимо. Всяке може статися; якщо не вона, мати й дружина, подумає про майбутнє сім'ї, цього не зробить ніхто. Так, Франко прекрасний політик, вона захоплюється ним; так, він стратег боротьби, це визнали в країні, але він чоловік, він не відчуває постійного страху за рід, за своє потомство; він не знає того жаху, що його бачить вона уві сні, один і той же кошмар, наче мана, — тягне за руку дівчинку, їхню крихітку, через ліс, ноги позбивані до крові об камінь, здалеку чути п'яні крики чоловіків, а маленька голосно плаче й благає: «Мамочко, погрій мене, мені холодно, мамочко, прошу тебе, погрій!» А замість очей у неї криваві рани, хоч вії такі ж, як і зараз, довгі й пухнасті, й зуби якісь жовті, страшної, скошеної форми, немов спиляні.
Ідею про те, щоб скликати дружин банкірів та промисловців і спонукати їх допомогти благодійності сеньйори Франко, залучити їх до патронування клінік, для того щоб преса зробила про це великий матеріал, висловила не вона; Аранха через заступника міністра закордонних справ (народилися в одному місті, відтоді й дружать) підсунув цю думку його шефові Серано Суньєру; саме він, міністр, увійшов з цією пропозицією до генералісимуса: «Такий раут дозволив би запросити дружин послів як країн Осі, так і союзних держав, — і ті й ті оцінили б таке посередництво надзвичайно високо».
Саме на цій зустрічі дружина графа Оргаса мала виконати прохання свого чоловіка (ідею підказав маркіз де ля Куенья) і передати сеньйорі внесок на розвиток медицини, бажано віч-на-віч, — діамантовий перстень старовинної роботи з фамільної колекції.
Сеньйора виконала доручення чоловіка дуже делікатно; сеньйора Франко подякувала сім'ї за підтримку її починання, пов'язаного з долями тисяч знедолених; зрештою, заради них ми й живемо; сказала, що з радістю запрошує її до себе на тому тижні, в четвер, на чай — треба обговорити план роботи на майбутнє і, звернувшись потім до дам, повідомила, що найстародавніша родина Іспанії відкрила благородний почин, уступивши в діло допомоги медичному обслуговуванню іспанців. Про те, в якій формі зроблено цей вступ, сеньйора не уточнила, кожен може думати по-своєму.
Вночі сеньйора попросила чоловіка запросити графа Оргаса на полювання; такої честі удостоюються лише ті, кому Франко вірив безмежно; людина, яку запрошено в його дім, діставала право на все.
Через тиждень штаб таємного ордена католицьких технократів прийняв до відома інформацію маркіза де ля Куенья; були розроблені рекомендації на майбутнє; коштовності, хутра, а то й просто чеки на п'ятизначні суми просто-таки потекли в руки сеньйори. Директор банку, якого контролювало братство, повідомив, що Аранха відкрив рахунок на своє ім'я, пред'явивши для оплати чеки, виписані на ім'я «благодійної» сеньйори;
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Експансія-I», після закриття браузера.