Читати книгу - "Затемнення"

Але її не обдуриш. Вона погладила мене по щоці та прошепотіла:

— Белло, з Джейкобом усе буде гаразд. Мені не потрібні видіння, щоб це знати. Ти готова їхати?

— Ще одне. Можна, я поставлю тобі ще одне питання про майбутнє? Мені не потрібні деталі, просто хочу знати в цілому.

— Спробую зробити все, що від мене залежить, — промовила вона, в її голосі знов з’явилася тривога.

— Ти й досі бачиш, що я стала вурдалаком?

— А, ну це просто. Звісно ж, я це бачу.

Я повільно кивнула.

Вона уважно подивилась мені в обличчя, в її очах з’явилась тінь.

— Белло, ти не впевнена у своєму рішенні?

— Я впевнена. Просто хотіла почути підтвердження.

— Я впевнена, доки і ти, Белло, впевнена. Ти це знаєш. Якби ти передумала, я б побачила зміни в своєму видінні… або, в твоєму разі, воно б узагалі зникло.

Я зітхнула.

— Цього не трапиться.

Вона обійняла мене.

— Мені шкода, що я не можу співчувати тобі по-справжньому, бо не знаю, як це, не знаю, що в такому разі відчуваєш. Моя перша згадка про видіння — це обличчя Джаспера в моєму майбутньому. Я завжди знала, що життя приведе мене до нього, до нього одного. Я одразу відчула потяг. Мені дуже шкода, що тобі доводиться вибирати між двома справді хорошими хлопцями.

Я стряхнула її руки з себе.

— Не треба мені співчувати.

Є люди, які заслуговують співчуття. Але я не одна з них. І немає в мене ніякого вибору, мені просто доведеться розбити любляче серце.

— Я їду з’ясовувати стосунки з Чарлі.

Я приїхала на своєму пікапі додому, де на мене вже чекав Чарлі — підозріливий, як і прогнозувала Аліса.

— Привіт, Белло. Ну, як минула поїздка крамницями? — такими словами привітав він мене, коли я увійшла до кухні. Руки в нього були схрещені на грудях, очі пильно дивились на мене.

— Довга поїздка, — відповіла я бляклим голосом. — Ми щойно повернулись.

Чарлі зрозумів мій настрій.

— Тоді, гадаю, що ти вже чула про Джейкоба?

— Так. Решта Калленів повернулась додому раніше від нас. Есме розказала, де Едвард та Карлайл.

— З тобою все гаразд?

— Хвилююсь за Джейка. Тільки-но я приготую вечерю, я збираюсь поїхати в Ла-Пуш.

— Казав я тобі, що ті кляті мотоцикли небезпечні. Сподіваюсь, те, що сталось, допоможе тобі втямити, що я не жартував.

Я кивнула і почала діставати їжу з холодильника.

Чарлі вже вмостився на своєму звичному місці за столом. Сьогодні він був набагато балакучішим, ніж завжди.

— Але не думаю, що тобі варто так непокоїтись за Джейка. Той, хто здатний так енергійно лаятися, видужає дуже швидко.

— Джейк був притомний, коли ти його бачив? — спитала я, розвертаючись, щоб подивитись на Чарлі.

— О так, він очуняв. Ти б тільки чула його — хоча ні, краще тобі не чути такого. Але не думаю, що в Ла-Пуші залишився хоч хтось, хто не чув його. Не уявляю, де він набрався такого словникового запасу, але сподіваюсь, він не висловлюється так, коли ти поряд.

— Гадаю, сьогодні йому це можна пробачити. Як він?

— Трохи пом’ятий. Його друзі принесли його додому. Добре, що всі вони здоровезні хлопці, тому що Джейкоб, здається, важить цілу тонну. Весь його правий бік роздроблений через аварію на цьому клятому моцику, — Чарлі сумно похитав головою. — Якщо я ще коли-небудь почую, що ти їздиш на мотоциклі, Белло…

— Без проблем, тату. Не почуєш. Ти певен, що з Джейком усе буде гаразд?

— Звісна річ, не хвилюйся. Йому навіть вистачило сил піддражнити мене.

— Піддражнити тебе? — вражено повторила я.

— Ага, між знущанням із чиєїсь матері та марним згадуванням Бога, він сказав: «Закладаюсь, зараз ви задоволені тим, що вона кохає Каллена, а не мене, еге ж, Чарлі?»

Я відвернулась назад до холодильника, щоб батько не бачив мого обличчя.

— І я не міг із ним посперечатися. Едвард поводиться зріліше та відповідальніше, ніж Джейкоб, коли йдеться про твою безпеку. Цього в нього не забереш.

— Джейкоб також відповідальний, — пробурмотіла я на його захист. — Я впевнена, що аварія трапилась не через його провину.

— Дивний день сьогодні, — за хвилину вів далі Чарлі. — Ти ж знаєш, я не дуже вірю в усіляку забобонну маячню, але так дивно… було схоже, що Біллі відчував: із Джейком може трапитись щось погане. Весь ранок він нервував, ніби індичка перед Днем Подяки. Я гадаю, він узагалі не чув, про що я йому розповідаю. А ще дивніше… пам’ятаєш, у минулому лютому та березні ми морочилися з вовками?

Я нахилилась, щоб дістати пательню з шафи, і затрималась у такій позі на зайву секунду чи дві.

— Так, — пробурмотіла я.

— Сподіваюсь, що ця проблема не виникне знову. Але сьогодні вранці, коли ми вже пливли у човні, Біллі припинив звертати увагу на мене і на рибу, аж раптово в лісі пролунало вовче виття. Понад один раз і, мати рідна, воно було таке гучне! Звук був такий, ніби вовки забігли просто в селище. Але найбільша дивовижа в тому, що Біллі розвернув човна і поплив просто в гавань, ніби тим виттям вовки кликали його особисто. Він навіть не чув, як я питав його, що коїться.

Гамір припинився перш, ніж ми встигли пришвартуватися. Несподівано Біллі почав квапитись додому, щоб не проґавити матч, незважаючи на те, що в нас у запасі було ще кілька годин. Він бубонів якісь нісенітниці про перенесення трансляції… а це мав бути прямий ефір, між іншим. Кажу тобі, Белло, все це було так дивно!

А потім він знайшов по телевізору якусь гру, ніби саме її і хотів подивитись, але цілком її ігнорував. Він весь час висів на дроті, телефонував то Сью, то Емілії, то дідусеві твого друга Квіла. Не можу сказати, чи він намагався з’ясувати щось конкретне, він просто буденно й невимушено з ними спілкувався.

Потім знову пролунало виття, цього разу прямо біля будинку. Я ніколи не чув нічого такого — мені мов приском за шкіру сипонули. Я спитав Біллі — мені довелось перекрикувати галас: невже він порозставляв пастки просто на подвір’ї будинку? Звук був такий, ніби звір серйозно поранений…

Я здригнулась, але Чарлі так захопився своєю розповіддю, що нічого не помітив.

— Потім я про це цілком забув, тому що в цю мить до будинку принесли Джейкоба. Присягаюся, ось лишень вив вовк — а слідом за тим чуються