Читати книгу - "Переможець отримає все"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це його гроші.
— Як… він що, виступив як… спонсор?
— Можна й так сказати.
— А… звідки ти його знаєш? Як на нього вийшов?
— Ніяк. Це… я сам.
Пауза, що настала, була доволі виразною.
— Н-не розумію… як це?
— Творчий псевдонім — так називається. Насправді Віктор Ждан, якого ти не бачила… Правда ж, не бачила? Його взагалі ніхто ніколи не бачив. Крім самого Леми й кількох людей. Так от, насправді це Віктор Середа. Тобто я. А пісні його… Що ж — фактично це твої пісні. Про тебе. Написані, щоб кудись подіти себе, не з'їхати з глузду від… ну, ти знаєш, від чого. А далі все просто — наша національна суперзірка співає, автору платить гроші. Ну, продюсери й усе таке… Кухня, словом.
Усе це Віктор розповідав, наче про купівлю та продаж чергової машини. Вона мовчала довго, а потім мовила:
— Навіщо ти так зі мною…
— Не віриш… — Знизав плечима Віктор. — Гаразд, я доведу. Щоб тебе не мучило питання, звідки гроші. Пам'ятаєш два квитки на його концерт, якими тебе преміювало обласне управління культури?
Вона лише дивилася, широко розплющивши очі.
— Звідки ти знаєш?
— Бо сам його про це попросив. А він — адміністрацію. Третій ряд, строго посередині. Найкращі місця. Правда?
Але вона продовжувала мовчки дивитися, не знаючи, що сказати. Тоді, витягнувши мобілку, він набрав номер. Цей номер залишився в пам'яті телефона від останнього Тарасового дзвінка. Це був не той номер, що завжди мав Лема, — інший. Очевидно, «пропавши», кумир змушений був змінити його. От тільки чи відповість?
— Спитай у нього сама, якщо не віриш.
— Що спитати?
— Про мене.
— У кого?
— У Леми. Не пропав він, не хвилюйся. Живий і здоровий. Більше сказати вони нічого не встигли, тому що у трубці відповіли:
— Так! Слухаю! Альо-у, я слухаю!
— Хто це? — розгублено запитала Зоряна.
— А кого ви хочете, красуне? — прозвучало доволі різко.
— Тараса, — підказав їй Віктор.
— М-м… Тараса, напевно…
— А де ви взяли цей номер?
— Скажи…
— Мені… Віктор дав…
— Щоб я вас поцьомав по телефону? Вважайте, я це вже зробив. Радійте на здоров'я.
— Ні, щоб… я не вірила, що він — це він…
— А де цей діяч? — помовчавши, запитали на тому кінці.
— Тут…
— Ну то я тебе заспокою, — промовили звідти, — він — це він. Дай уже йому трубку, якщо він поруч.
— Слухаю, — сказав Віктор.
— Радий тебе чути.
— Я також.
— Як здоров'я?
— Добре. Дякуючи тобі.
— Отож-бо й воно. Владнав усі справи?
— Наполовину. Решта — сам знаєш. Сподіваюся, ти не розтринькав мої гроші.
— Не переживай. Плани наші, сподіваюсь, не змінилися?
— Звісно, ні.
— Тоді зустрінемося завтра о десятій, зранку. Не заперечуєш?
— Звичайно.
— А жінка — та сама, що ти розповідав? — похмуро запитав Тарас.
— Та сама.
— Уже повірила?
— Не знаю, — сказав Віктор, глянувши на Зоряну, яка все чула, адже трубка була увімкнена на повну потужність.
— Ну, тоді поверни їй трубку.
— Вона чує нас обох, говори. — Віктор повернув трубку ближче до Зоряни.
— A-а… Шановна пані! — Тарасові інтонації змінилися. — Запам'ятайте цей день. Адже щойно ви дійсно говорили по телефону з самим Тарасом Лемою, який нікуди не подівся, не плачте. А поруч із вами сидить його улюблений автор Віктор Ждан, в миру Середа. Хочете пораду?
— Хочу… — ніяково промовила Зоряна.
— Він вам подобається?
З несподіванки вона затнулася. А потім розгублено відповіла:
— Так.
— Тоді переспіть з ним. Обов'язково сьогодні. Бажаю успіхів. Па!
Телефон вимкнувся. І лише зараз Віктор сповна відчув, що сидять вони обоє, прихилившись одне до одного, розділені лише телефоном, і волосся її навіть торкається його вуха, а сам він чує близьке дихання жінки, про яку мріяв усе життя.
Як не зійти з розуму?
Але він не зійшов.
— Тарас просто оригінал, — сказав Віктор, ховаючи трубку й відкидаючись на спинку. — Не звертай уваги.
Пауза була довгою. Зоряна то дивилася на нього, наче намагаючись витягти своїм поглядом якісь додаткові докази, то опускала очі, не знаючи, куди себе подіти, то хитала головою.
— Не можу повірити… — зрештою промовила вона. — А… це… це що… дійсно правда? — сховавши обличчя в долонях, вона застигла ще на кілька хвилин. — Скажи мені. Чому ти мовчиш? Я… не розумію… Це… правда? Ні, ти смієшся наді мною…
— Я вже все сказав. Від повторення воно не стане переконливішим. Ти хотіла знати, звідки гроші — я тобі пояснив. Щоб не думала хтозна-чого.
Курити йому схотілося страшенно, наче вичерпав повністю несподівано вишуканий десь у загашнику резерв самовладання та спокою. Опустивши скло, він припалив. А жінка, яка сиділа поруч, давно вже впівоберта до нього, тепер ніби вивчала його поглядом. У неї вистачало інших проблем, але зараз вона наче вперше побачила, намагалася вивчити дивовижну людину, з якою в такий дивний спосіб завжди була переплетена її доля.
— Ми знаємося вже зо два роки, — пояснив їй Віктор. — Відтоді, коли він несподівано злетів. Якраз тоді й відбулася наша випадкова зустріч. Він почув те, що я награвав собі під ніс у машині, коли довелося чекати на митниці. Так… згодилися «таланти», яких набув ще коли ходив до музичної школи… на тебе дивитися.
І він розповів їй. Про те, що не міг би навіть заспівати ці пісні комусь іншому і про те, як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переможець отримає все», після закриття браузера.