Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Найдивнішим було те, що його магія не працювала там як треба. Наче щось стримувало його, не давало розгорнутися. Він такого не міг собі й уявити. Він зрозумів це, щойно спробував наслати сон на охоронців у лагері Раматру, що майже оточив місто по колу. Натомість, йому довелося прокладати собі шлях у місто власними кулаками.
У Ашпілі все клекотало, готувалося, пашіло й бурлило. Ніам з насолодою втягнув прозоре, солоне повітря. Йому подобалися острови, хоча й мерехтіли постійним нагадуванням про минуле ув'язнення. То на краще, вирішив Ніам, це не дасть йому забути як це, не бути вільним. Він повернувся як раз вчасно. Його дозори у Другеці наспівали гарних пісень про ворона, що допомагав двум склавосам втекти від стражі. Не те щоб він був стривожений тим, але йому кортіло почути як цей горобець буде виправдовуватися.
E’тіль ступав до зали не без побоювання. Знав, що батько лютує й гнівається й ні краплини не сумнівався в тому, що це через нього. Він скрушно видихнув і вийшов з-під захисту темряви власної кімнати до коридору. Охоронці, як завжди, миттєво вишукалися й бряцнули обладунками.
Він помітив, як тремтіли його власні руки, коли він спробував відчинити двері до Соборної зали. Охоронці знали, він не любив коли перед ним відчиняли кожну хвіртку, наче він був неспроможний це зробити власноруч. І ось сьогодні ця примха підвела його. E’тіль дав знак, і тієї ж миті двері перед ним розчахнулися навстіж.
Батьків трон звично височів у самому центрі зали, під прозорою стелею. Навколо нього півкругом розташувалися дванадцять тронів поменше й вже не таких вишуканих. Е’тіль звично вклонився батькові й ступив до кола перед троном, відмітивши про себе, що десятеро тронів було вже зайнято. Він крадькома кинув погляд на два останніх місця праворуч, що залишилися пустими.
В залі було холодно - так і є, Зима також був присутній. Він не ворушився, поки Лорд Лірхельм щось розповідав тому півголосно. Але коли Е’тіль зайшов до зали, Лорд подивився на сина так, наче бачив його вперше. Недобрий погляд. Е’тіль відчував це.
- Ти гадав, що я не дізнаюся про це, чи не так? - Лорд Лірхельм нарешті порушив тишу зали. Е’тіль склонив голову ще нижче.
- Гадав, буцімто я не визнаю, що ти допомагав двум шпигунам з цієї Склавіни дістатися наших земель. А якщо й дізнаюся, то нічого не вдію.
- Ні, мій хазяїне. У жодному разі… - проте договорити йому не дали.
- Тоді я маю зробити висновок що ти або знагла брешеш мені у вічі, або на моїх очах полуда і ти, насправді, не мій син.
Е’тіль нічого на те не відповів. Його трохи тіпало, але він знав як легко присутні тут читають по рухах, по серцебиттю, по поглядам, тож мовчав, зціпивши зуби й чекав.
Лорд Лірхельм повільно зійшов зі свого трона й наблизився до сина:
- То чи ти брешеш чи ти не син мені?
Той не знав що й відповісти. Підняв погляд на батька й застиг так.
Повітря оголосив дзвінкий ляпас. Е’тіль відчув як діамант з батькового персня оцарапав його щоку, й звідти полилася ледь тепла блакитна кров.
- Е’йм хоча б додумався прикрити власні сліди. Я розчарований. Хто завгодно, лише не ти.
Лорд Е’йрн Лірхельм розвернувся на п’ятах й почимчикував назад до трона.
- В клітку.
Е’тіль не чинив опору. Наостанок сказав лише:
- Я жалкую про те, що виказав Е’ма тоді. Я сподівався, ти допоможеш йому. А ти його вбив.
Лорд Лірхельм заричав на всю залу громоподібним голсом, випльовуючи слова наче отруту до молодшого сина:
- Він був безславним братом усім вам! Він зрадив Едасу, зрадив мене!
- Ти сам себе зрадив, - тихо відповідав Е’тіль, але його голос швидко набрав гучності. - Подивись, що ти вже накоїв! Пів континенту ненавидять тебе, але то ніщо проти ненависті твоєї дитини. Що ще тобі потрібно?! Якийсь трон, на якому сидіти ти не маєш ни права, ни сил?!
- Отже, тепер в мене десятеро дітей, - зауважив Лірхельм і повторив. - В клітку цього.
Коло Вічної Ночі майже завершили працю над ритуалом, що здійме йому армію прямісінько з дна моря. Ніам знав, що йому доведеться пролити власну кров, аби ті скелети слухалися його, але воно було того варте.
Лірхельм підготував для нього ще більше дарунків: здобув одного з ворожбитів, що дуже цікавили Ніама. Ті нікому не розкривали власних таємниць навіть на смертному одрі. А цей Вірго - розповів. Він багато про що розповів Ніамові.
Коли ж він прийшов до Ніама з розповіддю про одного з полонених півкровок склавосів, що палав, але не згоряв у полум’ї, Ніам вкрай зацікавився. Така сила, його власна сила, сила його Матері. Де б він міг її здобути? Він мав перевірити й хлопця закинули до Озера Душ. Тоді Ніам побачив все на власні очі. Хлопець палав, але не згоряв. Ніам доторкнувся до нього подумки. І вражено зітхнув: він бачив уривки битв, палаючий всесвіт й незламний, вічний стовбур дуба зі сходами, що ховалися у небі. Він побачив й Матір.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova», після закриття браузера.