Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Намагайся не перевтомлюватися. Коли ти прийдеш до мене у п’ятницю, то не стій так довго, а краще сядь на стілець, поки ми будемо працювати. — Мері з усіх боків пильно обдивилася мою накидку. — І уникай протягів. Нехай Франсуаза зробить тобі припарки, якщо у тебе почнуть пухнути ноги. Я пришлю тобі рецепт припарок разом із рецептом крему. А зараз мій човняр відвезе тебе до Вотер-Лейн.
— Та туди ж всього-на-всього п’ять хвилин ходу! — заперечила я, сміючись. Насамкінець Мері дозволила мені піти від неї пішки, але тільки після того, як я пообіцяла їй, що уникатиму не лише протягів, а й холодної води та сильного шуму.
Тої ночі мені наснилося, що я сплю під віттям дерева, що росло з мого лона. Його гілки застували від мене місячне сяйво, а високо вгорі нічним небом мчав дракон. Коли він долетів до місяця, він обкрутив його своїм хвостом, і срібна куля місяця враз почервоніла.
Я прокинулася в порожньому ліжку з просяклими кров’ю простирадлами.
— Франсуазо! — скрикнула я, раптом відчувши різкі й сильні корчі.
Натомість до мене прибіг Метью. Коли він опинився поруч, спустошений вираз його обличчя підтвердив мої найгірші припущення.
23
-Усі ми втрачали дітей, Діано, — з сумом у голосі сказала Гуді Альсоп. — І майже всім жінкам знайомий цей біль.
— Майже всім? — спитала я, окинувши поглядом вітальню, де зібралися відьми з громади Гарлікгайт.
І враз посипалися історії про дітей, втрачених при народженні та померлих у віці шести місяців або шести років. А серед моїх знайомих не було жодної жінки, у якої трапився б викидень, принаймні я про це не знала. Але як я могла не знати про це, якби якась із моїх подруг пережила б таку втрату?
— Ти ще молода й дужа, — сказала Сюзанна. — І немає підстав сумніватися, що ти зможеш зачати ще одне дитя.
Так, жодної підстави, окрім тої, що тепер мій чоловік не доторкнеться до мене доти, поки ми не повернемося в той час, де існує контроль народжуваності та монітори для спостереження за станом плоду.
— Можливо, — сказала я, невимушено знизавши плечима.
— А де пан Ройдон? — тихо спитала Гуді Альсоп. Її двійник-привид ураз заметушився й поплив кімнатою, наче збирався знайти Метью десь на підвіконні чи на шафі.
— Кудись подався у своїх справах, — відповіла я, щільніше кутаючись у позичену шаль. То була шаль Сюзанни і, як і її власниця, вона пахла паленим цукром та ромашками.
— Я чула, що минулого вечора їх бачили разом із Крістофером Марлоу в холі Середнього Темплу. Напевне, дивилися там виставу, — сказала Кетрін, передаючи Гуді Альсоп коробочку з зацукрованими фруктами.
— Навіть звичайні люди можуть страшенно сумувати за втраченим дитям. Тому я не здивуюся, що вер переживатиме таке нещастя іще важче. Бо всі вони мають сильний власницький інстинкт. — Гуді Альсоп простягнула руку і взяла щось червоне й желатиноподібне. — Дякую, Кетрін.
Жінки стали мовчки чекати, сподіваючись, що я продовжу розпочату ними тему й розповім про наші нинішні стосунки з Метью.
— Із ним усе буде гаразд, — стисло відказала я.
— Він мав би бути тут, — різко кинула Елізабет. — З якого це дива його втрата має бути болючішою за твою?!
— Тому, що Метью жив із розбитим серцем тисячу років, а я лише тридцять три, — відказала я так само різко. — Він — вер, Елізабет. Чи хочеться мені, щоб він був тут, зі мною, а не десь із Кітом? Звісно, що так. Чи благатиму я його, щоб він залишився в «Олені й Короні» заради мене? Звісно, що ні. — Мій біль і моє горе почали виливатися назовні, і голос мій ставав дедалі гучнішим. Метью незмінно був зі мною ніжним та милим. Він багато разів заспокоював мене після моїх тривожних снів про майбутнє, яке розбилося на друзки, коли у мене стався викидень.
Але ті години, які він проводив деінде, дійсно тривожили мене.
— Мій здоровий глузд підказує мені, що Метью мусить мати можливість переживати своє горе по-своєму, — сказала я. — А серце каже мені, що він кохає мене, навіть якщо й воліє бути зараз зі своїми друзями. Мені просто хочеться, щоб він міг доторкнутися до мене, не відчуваючи при цьому провини й жалю. — Я відчувала це кожного разу, коли він дивився на мене, обіймав мене, брав за руку. І це було нестерпно боляче.
— Вибач, Діано, — сказала Елізабет із каяттям на обличчі.
— Та все нормально, — заспокоїла я її.
Та далеко не все було нормально. Увесь світ здавався мені якимось не таким, неправильним; його кольори були надто яскравими, а звуки такими гучними, що я аж підскакувала. Тіло моє було наче порожнє, а коли я намагалася читати, слова проскакували повз мою увагу, анітрохи її не торкаючись.
— Побачимося завтра, як і заплановано, — сказала мені Гуді Альсоп, коли решта відьом пішли.
— Завтра? — нахмурилася я. Я не в гуморі, щоб займатися магією, Гуді Альсоп.
— А я не в гуморі, щоб зійти в могилу, так і не побачивши, як ти зіткала своє перше заклинання, тому я чекаю тебе тут тоді, коли дзвони вдарять шосту.
Тої ночі я сиділа, втупившись у вогонь, коли дзвони пробили шосту, а потім сьому, восьму, дев’яту й десяту. Коли ж дзвони вдарили третю, на сходах почулися кроки. Думаючи, що то Метью, я підійшла до дверей. Сходи були порожні, але на них лежали предмети: дитяча шкарпетка, пагін гостролисту та аркуш паперу з чиїмось ім’ям, написаним на ньому. Я сіла на вичовгану сходинку, поклала все це на коліна і загорнулася в шаль.
Я й досі отак сиділа, намагаючись вирахувати, що то були за дарунки, як раптом розмитою плямою сходами гайнув Метью — і різко зупинився, помітивши мене.
— Діано… — мовив він, витираючи рота тильним боком долоні. Очі його були зелені й скляні.
— Коли ти з Кітом, то принаймні маєш змогу підхарчитися, — сказала я, підводячись. — Приємно знати, що ваша дружба не обмежується лише поезією та грою в шахи.
Метью поставив свій чобіт на сходинку поруч із моєю ногою і коліном притиснув мене до стіни,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь відьом. Тінь ночі», після закриття браузера.