Читати книгу - "Білі зуби"

повз церкву, наче підліток-вегетаріанець біля м’ясного прилавка; вона обминає десятою дорогою Кілбурн по неділях, бо боїться перестрітися із вуличними проповідниками, які сидять на перекинутих ящиках з-під яблук. Гортенз відчуває Кларин страх. Холоднокровно розбиваючи яйця і відміряючи їх економним жіночим оком, вона рішуча і коротка у відповіді:

— Не хвилюйся за Айрі Амброзію. Вона тепер у добрій хаті. Най сама тобі скаже.

Так ніби вона зійшла на небеса із Святим Духом, а не поховала себе заживо в підвалі, на околиці Ламбета, разом із Раяном Тоипсом.

Клара чує, як її дочка піднімає паралельну трубку; спочатку потріскування, потім голос — ясний, як дзвін:

— Слухай, я не вертаюсь додому, окей, так що не турбуйся. Я повернусь, коли повернусь, просто не хвилюйся за мене.

І справді, не треба хвилюватися, немає за що хвилюватися, хіба що, може, за тріскучий мороз за шибами, навіть собаче гівно замерзло грудкою, і вітрове скло на машинах теж покрилося кригою, а Клара колись жила в тому підвальчику взимку. Вона знає, що це означає. О, незрівнянно ясно о шостій ранку, так, чудове світло на годинку. Але чим коротші дні, тим довші ночі, темніший будинок, і тим легше, легше, легше сплутати тінь із письменом на стіні, звук ніг, що шаркають на рівні з вікном, із відлунням далекого грому, і північний передзвін годинника, який відбиває Новий рік, із дзвоном, що сповіщає про кінець світу.

* * *

Але Кларі не треба було хвилюватися. Атеїзм Айрі був міцнющий. Її атеїзм був чалфеністським за своєю природою, і Айрі дивилася на релігійні штучки Гортенз, як на прикольну розвагу. Її заінтригувало життя по-бовденівськи. Квартира Гортенз була місцем гри в кінець і післячас, суд і вироки; тут не можна було відкладати на завтра, і кожна служба — від молочниці до електрика — оплачувалася без винятків щодня, і жодних витрат на речі, які не треба тут і тепер, бо Господь може вершити свою кару вже завтра. Бовденізм надав цілком іншого значення вислову «з печі до столу». Це означало жити у вічність миті, безупинно гойдаючись над проваллям повного забуття; деякі люди приймають гори наркотиків, щоб хоч на короткий час відчути щось схоже на те, що вісімдесятичотирирічна Гортенз Бовден переживала кожного дня. Ви хочете сказати, що бачили гномів, які розпорювали собі черева і показували вам нутрощі, ви бачили, як телевізор вимикається сам по собі, ви відчували світ як єдину свідомість Крішни, вільну від окремих еґо, відпущену дрейфувати нескінченним космосом душі? Розкажіть комусь іншому. Це така ж фігня, як подорож Івана Богослова, якому Христос кинув на голову 22 розділи Об’явлення. Це мусив бути офігенний шок для апостола (після всіх цих байок, Нового Заповіту, всіх цих солодких слів і величних почуттів) — раптом відкрити для себе, що ось за рогом на нього чигає Старий Заповіт із усією його мстивістю. Тих, кого я люблю, я караю. Мусив відкрити нарешті очі.

Об’явлення — це те, чим закінчують божевільні. Це остання зупинка потяга-що-з’їхав-з-глузду. І бовденізм, що складався зі Свідків Єгови плюс Об’явлення та ще кількох речей, був по ліву руку, коли божевільні сходили із свого потяга. Наприклад: Гортенз Бовден інтерпретувала Об’явлення 3:15: «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе зі Своїх уст» — як буквальний наказ. Вона розуміла слово «літеплий» як диявольську якість у всіх її проявах. Вона завжди мала мікрохвильовку у своєму розпорядженні (її єдина поступка новітнім технологіям — довгий час Гортенз розривалася між догоджанням Господу і розумінням американської програми управління через високочастотні радіохвилі), щоб розігрівати страви до неможливих температур; вона мала цілі відра льоду, щоб тримати склянку води «холоднішою за сам холод». Вона носила дві пари трусів нараз, наче маніакальна потенційна жертва автокатастрофи; коли Айрі запитала її, навіщо це, вона розгублено відповіла, що, коли чує перший клич Бога (грім, що наближається, волаючий голос, звуки Вагнера), то зриває з себе ті, що ближче до тіла, і замінює їх на ті, що були далі, щоб кус застав її свіжою і без запахів, готовою для неба. Вона тримала в коридорі тюбик чорної фарби, щоб, коли настане час, позначити сусідні двері знаком Звіра і цим полегшити Богові працю з відсіювання негативних персонажів і розподілу на овечок та козлищ. І не можна було сказати жодного речення зі словами на кшталт «кінець», «закінчувати», «завершувати» тощо, щоб не спустити гачок садо-мазохістських задоволень Гортенз і Раяна:

Айрі: Я скінчила мити посуд.

Раян Топпс (урочисто трясучи головою над правдою її слів): Одного дня ми всі скінчимо, Айрі, люба моя; тому будь щирою і покайся.

Або:

Айрі: Це був такий класний фільм! Кінець був просто супер!

Гортенз Бовден (зі слізьми на очах): І ті, шо думають, шо кінець світу буде таким, будуть гірко розчаровані, бо Він прийде, сіючи жах і Закон, і покоління, яке бачило події 1914-го, побачить, як загине третина дерев, і третина моря стане кров’ю, і третина…

І ще був жах Гортенз перед прогнозом погоди. Хто б його не читав, який би миловидий не був диктор, яким би солодким голосом не вимовляв слова і як би пристойно не був вбраний, вона їх гірко проклинала всі п’ять хвилин програми, а потім, що було виявом неймовірної впертості, робила абсолютно навпаки до порад, які вони давали (легка курточка і без парасолі на дощ, повна екіпіровка і капелюх від дощу на сонце). Спливло кілька тижнів, поки Айрі допетрала, що диктори погоди були світською антитезою до справи життя Гортенз, яка, звісно, була чимось на кшталт суперкосмічного прогнозу Господніх дій за допомогою всемогутньої біблійної екзегези погодних умов. У такій перспективі диктори погоди були просто нахабними вискочнями. І завтра зі сходу треба чекати вогню, що огорне всю область полум’ям, від якого не буде світла, але тільки страшна темрява… тоді як, боюсь, жителям північних територій потрібно буде витягати найтепліші шарфи і закутуватися від зуболомного морозу, і дуже ймовірно,