Читати книгу - "Втрачений символ"

— Пітере, — сказав Малах, незмигними очима прикипівши до свого полоненого. — Коли ти поглянув на сітку символів, ти дещо побачив. Тебе осяяло і ти зробив відкриття. Ця сітка щось для тебе означає. Розкажи мені.

— Я нічого не розкажу, поки ви не пошлете допомогу Кетрін!

Малах посміхнувся.

— Повір мені, перспектива втратити сестру просто зараз — це твоя найменша проблема. — Не кажучи більше ні слова, він повернувся до професорової сумки і заходився виймати речі, а потім розкладати їх на жертовному олтарі.

Складена шовкова тканина. Сніжно-біла.

Срібне кадило. Єгипетське миро.

Флакон з кров’ю Пітера. Змішаною з попелом.

Чорне вороняче крило. Його священне стило.

Жертовний ніж. Викуваний із заліза метеорита, що впав у Ханаанській пустелі.

— Гадаєте, я боюся померти? — вигукнув Пітер голосом, сповненим гніву. — Якщо Кетрін помре, то мені більше нічого втрачати! Ви убили всю мою родину! Ви забрали у мене все!

— Ні, не все, — відповів Малах. — Іще не все. — Він засунув руку до сумки і витяг звідти переносний комп’ютер, який взяв зі свого кабінету. Потім увімкнув його і поглянув на свого полоненого. — Боюся, ти ще не повністю усвідомив істинну природу скрути, у яку потрапив.

РОЗДІЛ 117

У Ленґдона аж в животі похололо, коли спецвертоліт різко підскочив з галявини, заклав крутий віраж і помчав зі швидкістю, якої професор ніяк не очікував від гелікоптера. Кетрін залишилася видужувати. З нею зосталися Беламі й один агент ЦРУ, який продовжив обшук, чекаючи на прибуття підкріплення.

Перш ніж Ленґдон пішов, вона цьомкнула його в щоку і прошепотіла:

— Бережи себе, Роберте.

І зараз, коли вертоліт нарешті вирівнявся і взяв курс на Храмовий дім, професорові, в якого аж дух перехопило від страху польоту, це побажання видалося вкрай доречним.

Біля нього сиділа Сато і давала команди пілоту:

— Курс — на майдан Дюпон-серкл! — вигукнула вона, перекрикуючи оглушливий гуркіт. — Будемо сідати там!

Ленґдон спантеличено обернувся до неї.

— Дюпон? Та це ж за кілька кварталів від Храмового дому! Ми ж можемо сісти на стоянці безпосередньо біля Храму!

Сато похитала головою.

— Нам треба увійти до будівлі тихо й непомітно. Якщо об’єкт зачує наше наближення...

— Ми не маємо часу! — заперечив Ленґдон. — Цей псих збирається убити Пітера! Звук гелікоптера навпаки може перелякати його і зупинити!

Сато поглянула на нього своїми холодними крижаними очима.

— Я вже сказала вам, що безпека Пітера Соломона не є моєю основною метою. Здається, я зрозуміло висловлююся.

Та Ленґдонові не хотілося вислуховувати ще одну лекцію з питань національної безпеки.

— Слухайте, я — єдиний на борту, хто знає, як треба правильно орієнтуватися в тому будинку.

— Охолоньте, професоре, — попередила його японка. — Ви перебуваєте тут як член моєї групи, і я змушу вас повністю зі мною співпрацювати. — Вона на мить замовкла, а потім додала: — Втім, зараз вже час повністю поінформувати вас про надзвичайну серйозність сьогоднішньої кризи.

Сато потягнулася під сидіння і видобула звідти лискучий титановий портфельчик. Вона відкрила його, всередині виявився надзвичайно складний і «наворочений» комп’ютер. Коли директорка увімкнула його, на екрані з’явився логотип ЦРУ, а також командний рядок для логіна.

Ввівши свій реєстраційний код, Сато спитала:

— Професоре, ви пам’ятаєте оту біляву перуку, яку ми знайшли у помешканні того чоловіка?

— Пам’ятаю.

— Так от — в ній ми знайшли оптоволоконну відеокамеру, сховану у волоссі.

— Прихована відеокамера? Щось я не розумію. Сато спохмурніла.

— Скоро зрозумієте. — І запустила потрібний файл.

Будь ласка, хвилинку...

Здійснюється декодування файла...

Вискочило вікно, заповнивши весь екран. Сато підняла комп’ютер і поставила його Ленґдонові на коліна, немовби посадовивши його в перший ряд в кінотеатрі.

На екрані з’явилося незвичне зображення.

Ленґдон аж відсахнувся від несподіванки.

— Що це, в біса, таке?!

На розпливчастому і темному відео виднівся чоловік із зав’язаними очима. На ньому був одяг середньовічного єретика, якого ведуть на шибеницю, — петля на шиї, ліва штанина закочена до коліна, правий рукав сорочки закочений до ліктя, а з-під розхристаної сорочки видніються голі груди.

Ленґдон дивився на екран, не вірячи очам своїм. Він достатньо багато читав про масонські ритуали, аби збагнути, що він перед собою бачить.

«Масон-ініціат... готується отримати перший ступінь».

Чоловік був надзвичайно м’язистий і високий, в уже знайомій перуці та з сильно засмаглою шкірою. Ленґдон одразу упізнав риси його обличчя. Вочевидь, татуювання були сховані під товстим шаром гриму кольору засмаглої шкіри. Він стояв перед дзеркалом на повний зріст, знімаючи своє зображення на відеокамеру, сховану в перуці.

Але ж... навіщо?

Потім екран згас.

І з’явилося нове зображення. Маленька, тьмяно освітлена прямокутна кімната. З виразною шаховою долівкою із чорних та білих кахлів. Низький дерев’яний олтар, з трьох боків обрамлений стовпами, на яких горіли мерехтливі свічки.

Ленґдон відчув, що починає розуміти, про що йдеться.

«Господи милосердний!»

Працюючи в хаотичному стилі домашнього відео, камера націлилася тепер на периферію, на невеличку групу чоловіків, що спостерігали за ініціатом. На всіх чоловіках були ритуальні масонські регалії. Ленґдон не міг в темряві роздивитися їхні обличчя, але не мав жодного сумніву, де саме цей ритуал відбувався.

Таких зал ложі з традиційним інтер’єром було багато в різних країнах світу, але туманно-блакитний трикутний фронтон над кріслом магістра свідчив, що це найстаріша масонська ложа в окрузі Колумбія — Потомацька ложа № 5 — осередок Джорджа Вашинґтона та масонських батьків-засновників, які заклали наріжний камінь Білого дому та Капітолію.

Ця ложа функціонувала й донині.

Пітер Соломон, на додаток до обов’язків керівника Храмового дому, був також і магістром цієї місцевої ложі. Саме в таких ложах зазвичай і починалася подорож ініціата... саме там він проходив перші три ступені франкмасонства.

— Братове, — почувся знайомий голос Пітера. — В ім’я Великого Творця Всесвіту я відкриваю цю ложу для здійснення масонського ритуалу першого ступеня!

І гучно ляснув молоток.

Спантеличений Ленґдон розгублено продивився кілька відеосюжетів, де напливом показувалося, як Пітер Соломон виконує деякі з найцікавіших та найбільш вражаючих ритуалів.

Ось він притискає блискучий меч до оголених грудей ініціата... погрожує посадити його на палю, якщо той «необачно видасть таємниці масонства»... описує чорно-білу долівку як