Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли ми сьогодні прочитуємо усі ті документи української політичної думки, що в'яжуться з генезою УССтрілецтва та його визвольною боротьбою, а які ми в значній частині помістили в цій книжці, – то кожного з нас мусить дивувати той дуже актуальний під сьогоднішню хвилю їх самостійницький зміст, їх блискуча оцінка міжнародного значення української справи та їх принципіяльне і безкомпромісове становище супроти російського імперіялізму. Зокрема треба підкреслити їх першенство відносно рішучого осуду реакційної і антикультурної політики білого імперіялізму та його агресивної ненажерливости. В 1914 році західньо-европейські держави ще не розуміли, чи не хотіли розуміти остороги Головної Української Ради, що «Росія хоче війни, бо з неї говорить та ненависть, яка червоною ниткою тягнеться через усю історію цієї імперії, що з московського князівства, загарбуючи все нові землі, поневолюючи народи, розрослася в кольос, який від ряду літ загрожує загальноевропейському мирові і загальнолюдському поступові, культурі і життю народів». І треба було аж кількадесяти років грубих помилок і тяжких занедбань керівників світової політики, щоб вони додумалися до тої ж очевидної правди, яку в 1914 р. перший проголосив світові політичний провід УССтрілецтва. Яка близька вона своїм духом і змістом до знаменитої заяви американського секретаря закордонних справ Д.Ачісона, що її він зложив перед комісією Палати Репрезентантів в червні 1951 р.
Надзвичайно цінною є для нас та загальнолюдська мотивація збройної боротьби УССтрільців проти Московщини, яка також і сьогодні є переконливим моральним аргументом українського визвольного руху проти московсько-большевицького панування.
Після бою на Маківці ЗУРада писала до УСС так: «Україну свободолюбну, що змагає до ідеалів демократії, правди і справедливости, Ви вивели на світову арену. Ви доказали, що українці не хочуть і ніколи не можуть бути союзниками темряви, реакції і деспотизму, що до останньої краплі крови будуть боронити дорогоцінних скарбів вселюдського поступу, свободи і рівноправности народів перед загарбуючою рукою російського царату!» А СВУкраїни говорив у своїй плятформі: «Українська справа є рівночасно справою европейської демократії».
І сьогодні, як і перед сорока роками черпає український народ моральну силу у своїй тяжкій боротьбі проти московської тиранії із того самого джерела високих універсальних ідей вселюдської культури, гуманности, демократії і свободи людини та рівноправности народів.
Не можемо не згадати тієї науки, яку придбали ще довоєнні Січові Стрільці в дуже актуальнім сьогодні питанні нашого відношення до російських демократів-централістів. Вони писали ще в лютім 1913 р. так: «Ціла мартирологія від 1654 р. говорить, що нам від Росії, нині деспотичної, завтра революційної, післязавтра республіканської, якоїнебудь Росії, не надіятися нічого, бо до нас в рівній мірі відносяться всякі чорносотенці і поступові різних відтінків…»
Підкреслюване від 1914 року в багатьох маніфестах, заявах і статтях міжнародне значення української проблеми, а зокрема, питання самостійної української державности, як заборола проти загрози російського імперіялізму – є одним з провідних гасел сучасного українського визвольного руху.
Ще з початком війни проголосив Союз Визволення України таку тезу: «Війну веде культура з варварством. Війну ведеться тому, щоб остаточно зламати силу ідеї всемосковства, що принесла необчислимі шкоди цілій Европі та загрозила її добробут і культуру. Об'єктивна історична конечність вимагає, щоб між 3ахідньою Европою і Московщиною постала самостійна українська держава. Потрібно це для осягнення і утривалення европейської рівноваги».
Як дуже актуальні та близькі всі ці думки для сучасного українського громадянства та для усього культурного світу, що найшовся перед смертельною загрозою того ж самого московського імперіялізму!
Провідною ідеєю нашого визвольного зриву в 1914 р. та усієї дальшої боротьби УССтрілецтва – була теза, що весь успіх нашої боротьби за незалежну державність та все наше значення як міжнародного чинника, залежить у головній мірі від нашої власної сили. Це була основна ідея УССтрілецтва, що випливала з віри в наш народ. Вона жива і сьогодні. Незалежну українську державність треба здобути власними силами, власною працею і власними жертвами. «Тільки власні сили нації є тим твердим непорушним грунтом та тою певною, постійною та незмінливою підставою, на яких можна будувати успішні пляни нашого визволення», – писав ВСВУ в 1915 році. Чужа поміч усе непевна, змінлива, а часто і зрадлива. Від нікого не можна напевно очікувати та сподіватися навіть обіцяної гарантії. Вперед мусимо самі проявити свою силу та доказати рацію свойого життя і своєї мети, та щойно опісля шукати союзників і сподіватися помочі від них.
Цей принцип нашої визвольної стратегії та підготови і організації нашої боротьби за державну незалежність є актуальний та обов'язуючий і сьогодні. Він не має нічого спільного із т. зв. легіоновою концепцією, яка є тільки допоміжною і евентуальною проблемою. Її доцільність залежить від багатьох моментів, і її треба в кожнім конкретнім випадку окремо розглядати та в кожній історичній ситуації інакше оцінювати.
З принципом власних сил є зв'язана ідея національної єдности, переведена в життя УССтрілецтвом та його політичним проводом. Хто говорить про власні сили нації, мусить говорити про об'єднані сили. «Нарід, що хоче жити, мусить мати одну думку і одну волю…» І знову приходиться говорити про сьогодішню актуальність національної єдности і солідарности, в історичному моменті, коли є загрожене існування нації. В окремому розділі ми говорили про те, як цю ідею здійснювали УССтрільці і як вона вийшла на користь нашій визвольній справі. Сучасне розбиття і роздріблення українського громадянства й політичного життя, взаємне недовір я та неузасаднені і штучні внутрішні антагонізми – висувають сьогодні цю ідею, як дуже відповідальне питання української політичної еміграції.
Коли ми подали короткий нарис визвольної ідеї УССтрілецтва, то мусимо на цьому місці підкреслити, що її єдиними носіями не треба вважати тільки тих щасливців, яким доля дозволила входити в склад того невеликого гурта української молоді, що служила і боролася в рядах УССтрілецтва. Це було б дуже несправедливо. Ми ж знаємо, що вже вліті 1914 р. багато передових членів довоєнних стрілецьких товариств або іх щирих і вірних прихильників не могли вступити в ряди УСС, бо їх забрали до австрійського війська. А скільки ж з них безуспішно старалися пізніше перенестися до УСС!? На Надніпрянщині, під царським режимом, також було дуже багато гарячих симпатиків УССтрілецтва, які визнавали його ідеї, бажали бути з ним, та – на жаль – не могли здійснити своїх мрій. Це не іх вина.
Українське Січове Стрілецтво – це
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький», після закриття браузера.