Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

а другий — з білим), гримуара Бішопів та всіляких трав та рослин. Відьми ж Єлизаветинської доби потребували більшої кількості предметів для здійснення своєї магії, і серед тих предметів були, наприклад, мітли. Мені ніколи іще не доводилося бачити відьму з мітлою, хіба що на Гелловін, де мітли, разом із гостроконечними капелюхами, були елементом антуражу.

Кожна з відьом громади Гарлікгайт принесла з собою оригінальну мітлу. Мітла Марджорі була зроблена з вишневої гілки. На вершечку держака виднілися вирізьблені знаки та символи. Замість традиційної драчки Марджорі прив’язала до нижньої частини гілки трáви та прутики — у тому місці, де держак розгалужувався на дві тонші гілки. Вона пояснила мені, що в її магії трави відігравали важливу роль: реп’ях — для зняття заклять, біло-жовті квіти піретруму — для захисту, жорсткі стебла розмарину — для очищення і промивання. Мітла Сюзанни була зроблена з бересту, що символізував етапи життя від народження до смерті та стосувався її фаху як повитухи. Такими ж були й рослини, прив’язані до нього: м’ясисті листки папороті для загоювання ран, піняво-білі квіти сідача для захисту та гострі листки жовтозілля для міцного здоров’я.

Марджорі та Сюзанна ретельно розтерли сіль по підлозі за годинниковою стрілкою так, що її тоненькі кристалики пройшлися по кожному дюйму підлоги. Марджорі пояснила мені, що сіль не лише очистить простір, а й закупорить його так, щоб моя енергія не вилилася у навколишній світ, коли її повністю розкріпачать.

Гуді Альсоп закрила своїми заклинаннями вікна, двері й навіть димар. Привидів-домовиків поставили перед вибором: або сховатися посеред брусів даху й не заважати, або знайти тимчасовий притулок у родини, яка мешкала на нижньому поверсі. Не бажаючи нічого пропустити і трохи заздрячи двійникові, який не мав іншого вибору, окрім як залишатися біля своєї хазяйки, привиди почали пурхати поміж брусів і теревенити, гадаючи, чи матимуть мешканці Ньюгейт-стріт хоча б хвилину відпочинку тепер, коли ворожнеча між привидом середньовічної королеви Ізабелли та привидом жінки-убивці на ім’я леді Агнеса Хангерфорд знову спалахнула з іще більшою силою.

Елізабет і Кетрін вгамували мої нерви — і водночас заглушили розповідь про моторошні деталі страшних діянь і смерті леді Агнеси — розказуючи про декотрі зі своїх ранніх магічних пригод і спонукавши й мене розповісти про свої пригоди. Елізабет була вражена моєю оповідкою про те, як я спрямувала воду з-під садочка Сари до своїх долонь — краплина за краплиною. А Кетрін захоплено заквоктала, коли я розповідала про те, як я, уявивши, що тримаю в руках лук та стрілу, уразила відьмовогнем жінку-вампіра.

— Місяць зійшов, — сказала Марджорі, і її округле обличчя розчервонілося від передчуття значущої події. Віконниці були зачинені, але ніхто з відьом не поставив під сумнів її заяву.

— Тоді пора, — коротко кинула Елізабет діловим тоном.

Кожна відьма пішла з одного кутка кімнати до другого і, відламавши від своєї мітли гілочку, залишила її там. Але то було зроблено не навмання. Відьми розклали ті гілочки так, що вони з’єдналися, утворивши п’ятикутник — п’ятикутну відьмацьку зірку.

Ми з Гуді Альсоп зайняли місця в центрі кола. Хоча його межі й не були видимими, це мало змінитися, коли відьми займуть належні їм місця. А коли вони зробили це, Кетрін промимрила заклинання, і від відьми до відьми вирушила вогняна лінія, утворивши коло.

У його центрі почувся сплеск енергії. Гуді Альсоп застерегла мене, що те, що ми робимо цього вечора, будить давню магію і викликає її. Невдовзі потужну хвилю енергії змінило дещо інше. Воно лоскотало й легенько потріскувало, наче тисяча відьомських поглядів.

— Озирнися довкола себе своїм відьминим оком, — звернулася до мене Гуді Альсоп, — і скажи, що ти бачиш.

Коли розкрилося моє третє око, я була майже впевнена, що побачу, як навколишнє повітря немов ожило і кожна часточка його буде заряджена потенційною можливістю. Натомість кімната наповнилася волоконцями магії.

— Ниточки, — сказала я. — Таке враження, що увесь світ є не чим іншим, як гобеленом.

Гуді Альсоп кивнула.

— Бути ткалею — це значить бути прив’язаною до навколишнього світу і бачити його у вигляді пасом та відтінків кольору. Одні зв’язки сковують твою магію, інші загнуздують силу, що тече в твоїй крові, поєднуючи її з чотирма стихіями та великими таємницями, які за ними криються.

— Але я не знаю, як їх розрізнити. — Сотні волокнин торкалися моїх спідниць та корсажа.

— Невдовзі ти їх випробуєш, як пташка випробовує свої крила, і розкриєш ті секрети, які вони для тебе зберігають. А наразі ми їх усі повідрізаємо, щоб вони мали змогу повернутися до тебе незв’язаними. Коли я різатиму ці нитки, ти мусиш уникати спокуси вхопити енергію, яка вирує довкола тебе. Бо через те, що ти ткаля, тобі захочеться полагодити те, що є розрізаним. Зроби так, щоб думки твої були вільними, а розум — незайнятим. Дозволь енергії діяти на свій розсуд.

Гуді Альсоп відпустила мою руку і почала ткати своє заклинання, видаючи при цьому звуки, які не були схожі на мову, але все одно щось дивовижно мені нагадували. Із кожним вимовленим звуком я бачила, як ниті відпадали від мене, звиваючись і скручуючись у кільця. Мої вуха наповнилися ревінням. Мої руки зреагували на цей звук так, наче то була команда, і почали підніматися догори й розходитися в протилежні сторони, аж поки я не застигла в Т-подібній позі, в якій колись застав мене Метью біля будинку Бішопів, коли я витягувала воду з-під старого садка Сари.

Магічні пасма — всі ці ниті енергії, яку я могла запозичити, але не володіти нею — поповзли до мене так, наче вони були залізними волокнинками, а я — магнітом. Коли вони завмерли в моїх долонях, я відчула бажання стиснути над ними свої пальці. Це бажання було дуже сильним, як і передбачила Гуді Альсоп, але я переборола його і дозволила нитям ковзнути моїми долонями, мов сатинові стрічки з тих історій, які розповідала мені в дитинстві моя мати.

Наразі все відбувалося так, як і розповідала мені Гуді Альсоп. Але ніхто не міг передбачити, що трапиться, коли мої здібності наберуть обрисів, і тому відьми у колі напружилися й зібралися з силами, готуючись до зустрічі з невідомим. Гуді Альсоп попереджала мене, що не кожній ткалі вдавалося окреслити у своєму вступному заклинанні фамільяр, тому мені не слід розраховувати на те, що він неодмінно з’явиться. Але впродовж останніх кількох місяців життя навчило мене, що коли справа