BooksUkraine.com » Бойовики » Історія Лізі 📚 - Українською

Читати книгу - "Історія Лізі"

187
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Історія Лізі" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 128 129 130 ... 183
Перейти на сторінку:
свою касету з «Останнім кіносеансом», він відкриє посеред фільму десять хвилин чистої стрічки, ніби запис там був стертий потужним магнітним полем. Ніхто з них більше ніколи про це не згадає, але Скот і Лізі зрозуміють, що хоч вони обоє бачили кімнату для гостей, але, мабуть, Лізі покликала їх тоді додому з більшою силою… і то була, безперечно, Лізі, яка уявила собі, що друзяка Генк співає «Джамбалаю» замість «Ко-Ліґи». І саме Лізі з такою силою уявила, що й відеомагнітофон, і телевізор працюють, коли вони повернулися, що ці прилади справді працювали десь майже півтори хвилини, хоч електрику було вибито на всій території округи Касл-Каунті.

Він розпалює вогонь на кухні, підкинувши в піч кілька дубових полін із ящика для дров, і стелить їм імпровізовану постіль на лінолеумі — повітряний матрац і кілька ковдр. Коли вони лягають, він бере її в обійми.

— Я боюся заснути, — признається вона. — Я боюся, що, коли прокинуся вранці, вогонь у печі вже погасне, а ти знову відійдеш.

Він хитає головою.

— Зі мною все гаразд. Це минуло — на якийсь час.

Вона дивиться на нього з надією і сумнівом.

— Ти й справді це знаєш чи кажеш так для того, щоб утішити свою маленьку дружину?

— А ти як гадаєш?

Вона думає, що хоч той Скот, із яким вона жила, починаючи з листопада, і не був привидом, а проте їй однаково важко повірити в таке дивовижне перетворення.

— Тобі начебто краще, але хіба одне моє бажання може творити такі чудеса?

У печі стріляють дрова, і вона підстрибує. Він пригортає її міцніше. Вона припадає до нього з якоюсь розпачливою відчайдушністю. Під ковдрами тепло; тепло в його обіймах. Крім нього, їй більше нічого не треба в цій темряві.

Він каже:

— Ця… ця хвороба, яка завдала стільки горя моїй родині… вона приходить і відходить. Коли вона відходить — це так, ніби тебе відпустила судома.

— Але вона знову прийде?

— Мій батько нічого не знав про ту частину, яка відходить. Мене тягло… в те місце, де ти мене знайшла… раніше… двічі. Уперше це сталося за рік до того, як ми зустрілися. Того разу мене врятувала пиятика та рок-музика. Удруге…

— У Німеччині, — сказала вона без найменшого сумніву в голосі.

— Так, — погодився він. — Того разу ти мене врятувала, Лізі.

— Як близько, Скоте? Як близько була від тебе ця халепа в Бремені?

— Дуже близько, — просто відповідає він, і від його слів у неї мороз іде поза шкірою. Якби вона втратила його в Німеччині, вона втратила б його назавжди. Mein Gott. — Але то був тихий легіт супроти цього останнього випадку. Це був ураган.

Вона хотіла б запитати його про ще дещо, але найбільше їй хочеться просто тримати його й вірити йому, коли він каже, що, можливо, все буде гаразд. Так само ми віримо лікареві, думає вона, коли той каже, що рак відступає й уже ніколи не повернеться.

— Але зараз із тобою все гаразд.

Їй треба, щоб він іще раз це підтвердив. Їй конче треба.

— Атож. Я міцно стою на ногах, як то кажуть.

— А… він?

Їй не треба нічого уточнювати. Скот знає, про що вона каже.

— Він давно вже знає мій запах і знає форму моїх думок. Після стількох років ми практично можемо вважати себе старими друзями. Він міг би, мабуть, мене забрати, якби хотів, але це коштувало б йому певних зусиль, а той хлоп’яга ледачий. Але також… щось охороняє мене, щось на світлій стороні рівняння. Бо існує й світла сторона, ти знаєш. Ти не можеш цього не знати, бо ти її частина.

— Колись ти мені сказав, що міг би його покликати, якби захотів. — Вона каже це дуже тихо.

— Так, міг би.

— И іноді тобі хочеться покликати його. Правда ж?

Він не заперечує, а надворі вітер виє, виспівуючи довгу холодну ноту під дахом і карнизами. Але тут, під ковдрами, біля кухонної печі, тепло. Їй тепло з ним.

— Залишайся зі мною, Скоте, — каже вона.

— Я залишуся, — відповідає він. — Я залишатимуся з тобою доти

16

— Доки зможу, — закінчила за нього Лізі.

До її свідомості дійшло одразу кілька речей. По-перше, вона усвідомила, що повернулася у свою спальню та на своє ліжко. По-друге, що ліжко доведеться перестелити, бо вона повернулася на нього в наскрізь промоклому одязі й принесла на своїх мокрих ногах прибережний пісок із іншого світу. По-третє, що вона тремтить, хоч у кімнаті зовсім не холодно. По-четверте, що в неї вже немає срібної лопати; вона залишила її позад себе. І останньою її думкою було, що коли загорнута в саван постать, яка сиділа на кам’яній лаві, була справді її чоловіком, то вона, безперечно, побачила його востаннє; її чоловік був тепер однією з тих захованих під саванами істот, був непохованим трупом.

Лежачи на своєму мокрому ліжку у промоклих шортах, Лізі вдарилася у сльози. Тепер їй треба було багато чого зробити, й більшість етапів цієї роботи тепер чітко прояснилися в її свідомості. Вона подумала, що, можливо, така ясність — це вже частина її призу в кінці останніх пошуків була, як і налаштував їй Скот, але спершу їй треба закінчити сумувати за своїм чоловіком. Вона поклала долоню собі на очі й так лежала протягом наступних п’яти хвилин, схлипуючи, аж поки очі в неї розпухли так, що вона не могла підняти повіки, а горло їй заболіло. Вона ніколи не думала, що відчуватиме таку потребу в ньому і що їй бракуватиме його так сильно. Це було справжнє потрясіння. Проте водночас, і хоч поранена грудь їй досі боліла, Лізі подумала, що вона ніколи не почувала себе так добре, не відчувала такої радості від думки, що вона жива й готова дати будь-кому під зад, не зважаючи на імена.

Як іноді кажуть.

XII

Лізі у Ґрінлоні

(Рожеві троянди)

1

Вона подивилася на годинник на нічному столику, коли стягувала з себе свої промоклі шорти, й усміхнулася не тому, що в часі за десять хвилин дванадцята було щось первісно кумедне, а тому, що їй пригадався один із рядків Скруджа,[65] з різдвяної колядки: «Духи зробили це все за одну ніч». Лізі здавалося, ніби щось зробило дуже багато в її власному житті за дуже короткий період часу, переважно за останні кілька годин.

«Але ти повинна пам’ятати про те, що ти жила в минулому, а це забирає дивовижно малу частку

1 ... 128 129 130 ... 183
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія Лізі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія Лізі"