Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

Десь нагорі пролунав пронизливий зойк. У Легрі затремтіли коліна. Він аж сполотнів із жаху.

— Де там твої пістолети? — глузувала Кассі. — Треба ж колись з’ясувати, що там відбувається! Піднімися нагору, дивись, яка нагода випала!

— Я нікуди не піду, — заявив Легрі.

— Але ж привидів не буває, чи не так? Чого ж ти боїшся? Ходімо! — Кассі швидко побігла сходами нагору і засміялася, дивлячись зверху на Легрі. — То ти ідеш?

— Ти, чортова донько! — крикнув він. — Ану негайно повертайся, відьмо! Не смій туди ходити!

Але Кассі реготала, як божевільна, і ступала все вище і вище. Ось вона відчинила двері на горище. Протяг загасив свічку, яку ніс Легрі, а за вітром полинув моторошний крик і зойк…

Легрі, перелякавшись, утік до вітальні. Кассі поволі пішла за ним. Він побачив, що вона бліда, але спокійна і байдужа.

— Сподіваюсь, інших доказів не потребуєш? — мовила вона.

— Прокляття на твою голову, Кассі! — пошепки сказав Легрі.

— Чому ти мене проклинаєш? Я лише піднялася і зачинила двері… І все таки, Саймоне, що це діється у нас на горищі?

— Припини про це говорити! — лютував Легрі.

— Домовились. Але я більше в тій кімнаті не спатиму.

Кассі була спостережливою, а погода у тих краях піддавалася прогнозуванню. Кассі зранку помітила, що до вечора назріє буря. Вона ще вдень піднялася на горище і відчинила віконце. Коли ж увечері вона відчинила двері — протяг, звичайно ж, загасив свічку. А дикі звуки видавала Емілі, яка була спільницею Кассі у цій вигадці. Ось і вся розгадка. Кожен, хто здатний мислити тверезо, розгадав би її, але не такий забобонний боягуз, як Легрі.

Упродовж тижня Кассі подібними хитрощами так настрахала Легрі, що він скоріше добровільно поліз би у клітку до голодного лева, ніж попхався би на горище з’ясовувати, що там таке. А вона тим часом щоночі преспокійно зносила туди їжу і одяг. Ось уже все було готове для втечі. Тепер треба було лише дочекатися зручного випадку і здійснити задум.

Кассі чекала моменту, коли у Легрі буде хороший настрій. Дочекавшись, випросила взяти її з собою у сусіднє місто, яке розташовувалося на самому березі Ред-Рівер. Дорогою вона запам’ятовувала кожен поворот, усі примітні ознаки і підраховувала в умі, скільки потрібно буде часу, щоб подолати цей шлях пішки. Останнім часом Кассі була дуже уважна до Легрі й покірна. Такою поведінкою вона лише присипляла його пильність.

Ось нарешті все і справді було готово.

Вечоріло. Легрі сів на коня і поскакав на сусідню плантацію, а Кассі зайшла до своєї молодої подруги, яка вже чекала на неї, і сказала:

— Час настав. Бери те, що підготувала, і ходімо.

— Моя торбинка готова… Але ще не дуже темно… Нас можуть побачити.

— Дуже добре, — спокійно сказала Кассі і пояснила: — Це входить у мої плани. Слухай, ми вийдемо з дому через чорний хід і побіжимо повз невільницьке селище до боліт. Нас неодмінно помітять Сембо та Квімбо і кинуться навздогін. Вони піднімуть тривогу, спустять собак. Почнеться безладна біганина — трохи часу у нас буде! — а ми тим часом побіжимо до потічка, увійдемо у воду і повернемося назад у будинок знову через чорний хід. У будинку нікого не залишиться — всі кинуться за нами у погоню. Нам вистачить хвилини, щоб сховатися на горищі. Там я підготувала постіль для нас, одяг і їжу — для початку вистачить. Хоча… Я й гадки не маю, скільки нам доведеться відпочивати там… Мабуть, довго, поки буря вляжеться. Легрі переверне в будинку все догори дригом. Він заплатить слідопитам і вони обнишпорять кожне сухе місце на багнищі. Це для нього справа честі! Якщо у такого, як він, честь взагалі є… Він же похваляється, що з його плантації ще не втік жоден негр. Ось поки він витрачатиме останні нерви і сили, ми їх наберемося.

— Кассі! Який чудовий план! — вигукнула Емілі. — Яка ж ти мудра!

Така щира похвала Кассі не потішила. Вона хвилювалася, бо розуміла, як вони обидві ризикують. Жінка подивилася на дівчину поглядом, сповненим відчайдушної рішучості, взяла її за руку і сказала:

— Ходімо!

Вже сутеніло, але півмісяць світив яскраво і затримував настання темряви. Втікачки безшумно вийшли з дому і повернули до невільницького селища. Кассі була впевнена: щойно вони наблизяться до болота за плантацією, їх помітять.

Так і трапилося. Та це був Легрі, а не Сембо і Квімбо. Він, лаючись, кинувся їх наздоганяти. Почувши його голос ляклива Емілі розгубилася і, вирвавши свою долоню з руки Кассі, прошепотіла:

— Мені зле!

— Біжімо, або я тебе уб’ю! — пригрозила Кассі й вихопила з-за пазухи маленький кинджал.

Дівчина злякалася, але за мить вже опанувала себе і разом із Кассі побігла у хащі чагарників. Під ногами у втікачок чвакало болото. Легрі не наважився бігти туди за ними без підмоги.

— Нічого! Все одно ви, голубоньки, попалися! З цієї пастки вам не вибратися, а при зустрічі поговоримо, — зі злою усмішкою промовив сам до себе Саймон Легрі, побігши до селища.

А в цей час невільники поверталися з поля. Він біг їм назустріч і кричав:

— Гей! Сембо, Квімбо! Всіх сюди! Дві жінки втекли на болота. П’ять доларів тому, хто їх впіймає! Спускайте собак — Тигра, Фурію, усіх!

Реакція на цю новину була бурхлива. Декілька чоловіків без розмірковувань визвалися ловити утікачок. Одні хотіли заробити винагороду, інші — просто догодити господарю, причому останній мотив був сильнішим. Підлабузництво — одне з найгірших рис у представників поневолених народів. Негри гасали туди-сюди, спускали собак, запалювали смолоскипи. Люте гавкання спричиняло ще гіршу метушню.

— Господарю, а якщо впіймати не зможемо, то що, стріляти? — уточнив Сембо, беручи з рук Легрі рушницю.

— Стріляти можна тільки в Кассі, — туди їй і дорога, — а молоденьку привести живою. Ану, хлопці, жвавіше! Хто впіймає — п’ять доларів, а решті по склянці спирту!

Почалася облава. Погоня стрімко кинулася на болота, розмахуючи факелами, кричачи, нацьковуючи собак. Усі негри також побігли до краю плантації. У будинку не залишилося ані душі, тож ніхто і не помітив, коли втікачки повернулися на подвір’я й увійшли в приміщення через чорний хід. Через вікно вітальні жінки спостерігали за тим, як старанно їх ловлять, бачили, як ланцюжок зі смолоскипів розтягнувся край багнища.

— Дивися, дивися! — вигукувала Емілі. — Облава почалася. Бачиш, скільки вогнів? Боже, собаки… Ти чуєш? Що б від нас залишилося, якби ми сюди не повернулися? Благаю, Кассі, нумо ховатися! Скоріше, скоріше…

— Та чого поспішати? — спокійно відповіла їй