Читати книгу - "Гірка правда"

в) безпосереднє й публічне підбурювання до скоєння народовбивства;

г) намагання вчинити народовбивство;

д) співдія в народовбивстві.

Як бачимо, міжнародний закон нічого не говорить про систематичність, свідомість і планування акції, яка має на меті екстермінацію. Закон теж не говорить про загал або частину людства. Говорить натомість про вбивство членів етнічної, расової чи релігійної групи.

Народовбивство, це злочин, якого не можна скоїти ненавмисне, саме скоєння цього злочину включає свідомість учинку.

В розумінні названої вище Конвенції, згідно до пункту б) статті III, винними народовбивства на польському населенні Західної України є засновники ОУН, котрі прийняли постанову про "усунення" поляків з Західної України, тобто воно скоїло злочин "змови з метою вчинити народовбивство".

УПА була безпосереднім виконавцем злочину народовбивства. Члени "похідних груп", емісари ОУН вчинили злочин згідно до пункту в) статті III, бо вони підбурювали індивідуально, або під час різних свят, як сипання могил тощо, до винищування поляків.

Натомість організована ОУН українська допоміжна поліція винна щонайменше співдії у злочині народовбивства євреїв.

Те, що скоїла ОУН-УПА під час війни на Волині й в Галичині, слід кваліфікувати як народовбивство.

Тезу про "селективне винищування" в той час і на тому терені сформулював проф. Ярослав Пеленський. Хоч з ним я не погоджуюсь щодо цього, все ж таки треба вклонитися в його бік - таке ствердження свідчить про далекойдучу наукову відвагу автора цієї тези. При цьому слід сказати, що не має рації Т.А. Ольшанський, котрий з іншого боку не погоджується з проф. Я. Пеленським тому, що, мовляв, прикметою народовбивства є його тотальність, а не селективність (стор. 187). Йдучи за міркуванням Т.А. Ольшанського - навіть екстермінація гітлерівцями євреїв не є народовбивством, бож їх "тотально", тобто цілковито, не винищили. Закон нічого не каже про "тотальність", тож цим аргументом нема чого послуговуватися.

Міркуючи за Т.А. Ольшанським, Гітлер також не наказував вчиняти народовбивство євреїв, йому ж не йшлося про те , щоб їх убивати, він тільки хотів дійти до "остаточної розв'язки" єврейського питання. Масове винищення євреїв було лише шляхом до цього вирішення. Також ОУН передбачила усунення поляків з Західної України шляхом масових убивств, шляхом екстермінації. А цей шлях і є народовбивством.

Т.А. Ольшанський дає багато доказів того, що він "думає по-бандерівськи". Ось ще один приклад: Автор пише про вояків УПА, що вони, за винятком під примусом мобілізованих у 1946-47 роках (це, мабуть, на Лемківщині? А чи автор не знає про масову мобілізацію до УПА на Волині 1943 року? Якщо ні, то хай би прочитав книжку Михайла Подворняка - В.П.) відзначалися фанатизмом. І тут же Т.А. Ольшанський виправдовує той фанатизм. Це - справа сумління автора. Він теж пише: В кожному разі мусимо дати воякам України (підкр. - В.П.) належне, що вони інакше, ніж німці, вміли бути жорстокими і безжалісними не тільки па відношенні до інших, але й в стосунку до себе. (стор. 193). Тут автор говорить про часті випадки самогубств членів УПА, щоб не попасти в полон. Хай так каже, це недалеке від правди, бо члени УПА були свідомі того, що їм, за те, що вони коїли, пощади бути не може. Але яке Т.А. Ольшанський має право казати, що вояки УПА, це "вояки України"?! Солдати України в той час, вільно чи невільно, але повні ненависті до гітлерівців, воювали на всіх фронтах Радянської, Армії. Це - "солдати України", а не ті, що робили народовбивство на поляках, що винищували неугодних ОУН українців, зокрема "східняків".

Т.А. Ольшанський завдає великої шкоди українському народові, ототожнюючи його з українськими націоналістами, з ОУН-УПА. Від людини науки треба вимагати прецизії в таких дразливих справах. Людина науки не може піддаватися" пропагандивним гаслам. Це бо вже не наука. Не можна створювати враження, що за народовбивство - а це було народовбивство - винен український народ. Це - неправда!

Здавалося б, що СС дивізія "Галичина" не належить до теми "Злочини ОУН-УПА". Проте тверджу, що не можна штучно розмежувати УПА і "дивізію". УПА до часу, аж ОУН-б збройно підпорядкувала собі підпільні підрозділи ОУН-м і "бульбівців", була загальнооунівською підпільною збройною організацією, посталою з початково легально діючих відділів ("Поліська Січ"), української допоміжної поліції і з зачатків УПА - мельниківських і бандерівських, хоч назва УПА для цілості прийшла згодом. В УПА були прихильники ОУН-б і ОУН-м, аж врешті цією організацією цілковито заволоділа ОУН-б.

СС дивізія "Галичина" була твором гітлерівців у співпраці з ОУН-м, хоч ОУН-м діяла через створений нею Український Центральний Комітет, доказом чого є хоч би те, що полк. Роман Сушко, член Проводу ОУН-м, запропонував д-ра Володимира Кубійовича на голову УЦК. [425] Цю тезу підтверджує також Іван Кедрин, говорячи, що Після розламу в ОУН мельниківці цілком опанували апарат УЦК... [426] Початково ОУН-б виступала проти творення дивізії, заявляючи, що таке творення означає ... позбавити запілля активного елементу - кинути його на гарматне м'ясо, словом спожиткувати його на фронті..[427] Однак пізніше, коли СС дивізія "Галичина" стала фактом, ОУН-б послала до неї своїх людей, втримуючи постійний контакт з дивізією, між іншими через д-ра Мирослава Малецького, теперішнього редактора "Вістей комбатанта". Після поразки дивізії під Бродами в липні 1944 p., багато з-посеред вояків дивізії приєдналося до УПА, в якій, як ті, що мали за собою військовий вишкіл, стали