Читати книгу - "Король стрільців"

А ціла Богданівка клекотала, варилася в сосі сенсації, здогадів, спліток та всяких чудернацьких комбінацій. Про нашого пана майстра заговорила преса! Пополудневий номер «Вєку Нового» приніс на п’ятій сторінці обширну новинку на три стовпці друку під жартівливим трохи наголовком:

«Дивні пригоди пана майстра Копитка на Богданівці».

Що ж було написано в тій знаменитій статті?..

«Коли в четвер під вечір шевський майстер, п. Вартомій Плішка, літ 56, замешкалий при вул. Церковній ч. 5, виходив з верстату, щоб старим звичаєм переполоскати трохи горло, — ні він сам, ані ніхто з його рідні чи сусідів не припускали й на момент, що за кілька годин особа пана майстра стоятиме в центрі уваги й зацікавлення цілого королівсько-столичного міста Львова.

Тут до речі буде зробити заввагу, що п. Вартоломій Плішка був щасливим посідачем закупленого в колектурі пп. Шаца і Хаєса льосу номер 115–705, на який того ж таки дня впав один із виграшів — 1.000 злотих.

Пан Вартоломій Плішка вийшов з дому — і пропав, мов камінь у воду. Пишемо це не в переносному значенні, а в дослівному: вертаючись увечері додому, розуміється, добре «під ґазом», заблукав на рентовані Болгарами картопляні поля між вулицями Пільною й Кульпарківською, заліз у саджавку з водою і втопився.

Принаймні така була офіціяльна версія тієї події сьогодні до 12-ої години полудня. Але понад тригодинні розшуки тіла втопленого пана майстра не дали позитивного висліду. Та й не могли дати, коли «втоплений» в тому самому часі вже частувався на рахунок Польської Державної Льотерії, пив за щасливу зорю, яка принесла йому багатство!

Ваш репортер, прослідивши докладно цю дивовижну трохи аферу, дійшов до таких висновків: 1) п. Вартоломій Плішка, вийшовши коло год. 9-ої вечора з ресторану був. лєґіоніста й оборонця Львова, п. Юзефа Матуляка, — не пішов просто додому. 2) Вже в тому часі п. Плішка мусів знати, що на його льос упав виграш 1.000 злотих. 3) Пан Плішка ніби передчував своє щастя, бо, виходячи з верстату, забрав не тільки згаданий льос, але й свій ремісничий патент, який послужив йому за особисту довідку. 4) Цей факт особливо промовляє за тим, що пан майстер взагалі не хотів вертатися додому того вечора.

Чому так? Відповідь буде ясна й зрозуміла, коли відмітимо, що п. Вартоломій Плішка не жив у надто сердечних взаєминах з дружиною, пані Кунеґундою. Не раз і не два пані Кунеґунда жалілася перед сусідками, що її чоловік кожний зароблений гріш пускає на горілку і робила йому з цього приводу доволі бурхливі домашні сцени. Можна безпечно припускати, що, маючи в кишені льос на тисячу злотих, пан майстер Копитко забажав раптом визволитись з солодких подружніх кайданів і загуляти, як кажуть на Богданівці, «на цілий регулятор!» А вже найменше, розуміється, горів бажанням віддати тисячу злотих до рук пані Кунеґунди.

Пан Матуляк посвідчив у поліційному протоколі, що п. Плішка, вийшовши з його ресторану, нібито намірявся йти додому. Так. Але п. Матуляк фактично не бачив, куди пішов пан Плішка, тим більше, що в той час була надворі страшна злива. Ваш репортер припускає, що пан майстер подався на нічліг до одного з поблизьких готеликів 3-ої кляси, що їх так багато на Городецькій рогачці. Вранці, очунявши з похмілля, прибрав культурний вигляд, поїхав до колектури пп. Шаца і Хаєса, одержав свою тисячку, а в хвилині, коли ви читаєте ці рядки, наш «покійник» напевно знаменито бавиться з дівчатками в «Пєкелку» або вже поїхав на гостинні виступи до Трускавця.

Нам залишається роз’яснити ще одну загадку: звідки взялися на саджавці чи коло саджавки його парасоля, капелюх і калоша?.. Тут хочемо висловити здогад, який, здається, недалеко стоятиме від правди. Хто знає, яка фантазія може інколи зродитись в багатющій на всякі вигадки голові майстра шевської професії та й ще по солідному почастунку! Нам здається, що в голові п. Вартоломія Плішки просто зродилась ідея — змістифікувати свою власну смерть через утеплення в саджавці!

Мабуть, проснувшись чи прочунявши раннім ранком, він, ніким тоді не помічений, пішов на саджавку, пустив на воду свій капелюх, а на березі лишив парасолю і калошу, щоб навести поліцію, а передусім свою дружину на думку, що він потонув по-п’яному в калабані. Може, він в той спосіб хотів виграти один день свободи й дозвілля, поки його хитра містифікація не вийде наверх і поки один із найвірніших поклонників Бакхуса, пан майстер Плішка, не впаде назад в обійми своєї Ксантипи?»

— Кмітливий якийсь перошкряб, орудує порівняннями з античної історії, як пан професор Мурський, — з признанням висловився про автора новинки мій неоцінений пан інструктор, лежачи на «недокінченій симфонії» і студіюючи вголос «Вєк Нови».

— Хоч скажу тобі, народній приятелю, — продовжував, пихкаючи люльку, — що його глибокоумні комбінації зовсім не тримаються купи. Я тверджу, наприклад, що пан майстер таки впав у калабаню, і на те я маю докази: сліди його стіп на полі Болгарів і знайдену калошу, наповнену намулом! Не знаю, як можна так заклинати в цапа читаючу публіку, пишучи, що пан майстер встав собі раненько, вмився чистенько і потаскав на саджавку свою парасолю й капелюх, щоб «змістифікувати» смерть в калабані! З того сміялися б навіть фіякерські коні, якби вміли читати львівську брукову пресу. Дальший пункт: я тверджу, що пан майстер не ночував у жадному готелику, ані першої, ані другої, ані третьої кляси!

Тут я зібрався на відвагу і перервав його міркування:

— Прошу пана інструктора, то як ви гадаєте — де були пан майстер всю ніч, коли вони не спали вдома, ні в готелю і не лежали втоплені на дні саджавки?

Мій неоцінений пан інструктор раптом зірвався з канапи, вліпив у мене розіскрені, яструбині очі, ще й тицьнув мені в груди свій костистий палець.

— Михайле, чуро мій вірний, ти думаєш логічно, як старий хлоп, і знаменито орудуєш дедуктивною методою! Ти поставив тепер ключеве питання, на