Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Передовиця. Харків, 9 (22) вересня 1912 р.

Вибори до Думи Державної вже незабаром відбудуться. Період передвиборчої агітації вже розпочався. Агітація! Як дивно звучить се слово в прикладанні до наших обставин. Вогкою пеленою млявості та покволості окутане все життя в Росії. Повільні рухи, пиняві думки, мляві події — се все характерні прикмети громадського життя московського громадянства. І сей загальний тон життя пануючої нації впливає й на життя українського громадянства. Наче якась велетенська постать, незграбна та похила, з безсило позвисалими руками, стоїть українське громадянство на зігнутих ногах. І глибокою іронією звучить слово агітація, коли прикласти його до українства, що перебуває в летаргії. Треба загітувати сей летаргізований організм, треба — випрямити ноги, вирівняти тіло та підняти руки в сієї похилої постаті. Яка для сього потрібна праця! Яка се велика, довга та тяжка праця!

І от до сеї важкої праці повинні ми взятись з повною свідомістю як її ваги, так її потреби. Швидше, зараз, повинні!

До сеї повинності кличе нас формально закон, до сеї повинності закликає нас тяжке становище нашої національної справи й почуття власної гідності. І коли б ми навіть не хотіли розпочинати виборчу боротьбу, хотіли б ухилитись від неї, ми, проте, силою речей змушені до неї вступити. Стороння сила пхає нас до неї.

Йдемо на вибори не во ім’я дрібної партійної боротьби за впливи, амбіції. Се не про те йде річ, чи кадети, чи праві, чи ліві партії російські матимуть перевагу в Думі Державній. З нашого національного становища не те важно, які саме москалі будуть у Думі Державній, а те, чи будуть у ній українці? Ми симпатизуємо більше тим або іншим напрямам серед московського громадянства, але гаразд розуміємо, що кожен рік приносить зміни в партійних групованнях москалів і вчорашній кадет виглядає сьогодні в одежині безпартійного прогресиста або навіть замаскованого націоналіста. Таким змінам нема кінця, але різниця між націями московською та українською, між їх інтересами не зменшується від того. І, йдучи на вибори, йдемо боротись за право нашої нації на життя. Не за скороминущі партійні інтереси ми боремось, а за постійні інтереси нації.

Коли б ми спромоглися, коли б напружили сили й післали з України стільки послів до Думи Державної, скільки надає нам закон, ми б досягли ухвали законів, що забезпечили б наше життя національне. Се цілком від нас залежить. Тільки від нас. Від нашої бадьорості, витривалості, свідомості.

Насамперед нам треба свідомості! Всі українці — усі повинні стати в свої ряди під українську корогву. Всі ставаймо: не сміє ні один з нас бути в чужих рядах. Які б не були гарні та принадні написи та наліпки на чужих рядах — не спокушаймось. Мовчки з повним розумінням та свідомістю ставаймо в свої ряди. Хто лишиться в чужих рядах, той вчинить зраду проти свого народу. І не тільки той, хто йде в чужі ряди, але й той, хто стоїть осторонь від усього, хто хоче байдуже приглядатись до боротьби — навіть і той чинить зраду. Всі українці, всі повинні стати в ряди. Адже справа йде про інтерес нашої нації.

Потім витривалості нам треба. З усіх народів слов’янщини ми, мабуть, найменше витривалі. Ми досить легко запалюємось, ми зовсім щиро хочемо сьогодні досягти певної мети, але вже другий день бачить нас зневіреними і найменша перешкода геть відкидає нас від мети й змушує зректися наших гордих мрій. Ми не вміємо день у день, довго, непохитно, незмінно працювати, щоб осягнути призначену мету. Ми нарід м’якої вдачі, слабої волі. Се наші національні хиби. Се повинні ми зрозуміти і виховувати, культивувати в собі витривалість для щоденної боротьби. Ми можемо в запалі, в захопленні зробити велетенський вчинок, але цілком не здатні шляхом дрібної, плановної, невпинної праці бути творцями великих подій. А тим часом тільки сі остатні події суть довговічні, довготривалі, не скороминущі, для цілих поколінь важні, для виконання нашої будуччини корисні. Дрібної, часом не-замітної, комашиної праці нам бракує. До сієї праці нахилімо себе! Тільки в такій праці є забезпека успіху, перемоги, побіди.

І третє нам потрібне — се бадьорість.

Ми — ходячий смуток, зневіра, сум. Нема бадьорості в наших :душах, нема віри в свої сили. А хіба можлива творча робота без бадьорості. Ціле широке громадянство наше страждає на сю страшну недугу.

Хто йде на боротьбу з сумом у душі, без бадьорості в серці, хіба може той довго втримати сю боротьбу, хіба зможе він перемогти? Не ворог його подужає, а сум заїсть. Елемент самозгуби носить він у собі. Отже, виробляймо бадьорий світогляд, особистий і громадський. Бадьору людину ніякі перешкоди не спинять, бадьорість дасть завжди перемогу. Отже, йдім до виборчої боротьби свідомо, витривало, бадьоро!

Треба нам провести своїх послів до Думи Державної. Отже, зробімо се. Аби схотіли ми сього, то й зробимо. Кажуть, нема кого з нас вибирати, кажуть, нас мало, а «їх» — наших противників — більше. Се неправда! Ми маємо людей, людей достойних, працьовитих, щиро відданих нашим інтересам. Ми маємо політичних борців. Їх пошлімо.

Не робімо так, як досі, що кожен хоче бути свавільним, некарним, а через те не слуха громади і коли не по його, то за чужого голос подає, а не за українця. Се причина руїни. Розважмо й поміркуймо. І виберімо з-поміж себе енергійних, здатних людей, переконаних, які б не хилялись на всі боки, але вели виразну тверду українську політику. Вибрати нікчемних, млявих тюхтіїв на послів — се ще гірше, ніж зовсім не вибрати ніякого, бо тюхтії просплять наші інтереси. Хто приймає на себе обов’язки нашого посла, той віддає себе на жертву громадським інтересам — так треба розуміти обрання.

Є в нас кого вибирати, є й кому вибирати. Але ті, хто має вибирати, дуже несміливі, затуркані люди. Треба до них підійти й їм сказати, нагадати про їх обов’язки. І вони зразу зрозуміють свої інтереси й свої обов’язки. Перемога буде за нами. Тільки ходімо з ясним чолом, з бадьорою вірою, з розумною свідомістю. Ходім працювати. Не довго навіть вже працювати, але великих наслідків доробитись можемо.

І не журімось, але радіймо, що на шляху йдемо зовсім самостійно. До бадьорих навіть ледачі й мляві незабаром пристануть: так сильно