Читати книгу - "Шкільне життя , Тигер "

Після оголошення результатів — перемогла команда Андрія — всі святкували. Друзі обіймалися, сміялися, і майже кожен підходив, щоб привітати їх з перемогою. Андрій і Ліза стояли осторонь, насолоджуючись моментом. Ліза, радісно підскочивши, обійняла Андрія, і він відчув, як усе всередині наповнюється теплом.

**Ліза:** *"Ми зробили це! Ми дійсно змогли!"*

**Андрій:** *"Так, це був найкращий день у моєму житті. І я радий, що провів його з тобою."*

Вони стояли в обіймах, дивлячись один одному в очі. Але цей ідеальний момент був раптово перерваний дзвінком на телефон Андрія. Спочатку він не хотів відповідати, але щось змусило його поглянути на екран. Номер був незнайомий, але інтуїція підказувала, що дзвінок важливий.

**Андрій (знімаючи слухавку):** *"Алло?"*

З іншого боку лінії почувся холодний голос:

**Невідомий:** *"Привіт, Андрію. У нас є дещо важливе для тебе. Приїдь на вокзал через півгодини. Не запізнюйся, це терміново."*

Зв'язок обірвався, і Андрій залишився стояти в нерозумінні. Що це означало? Хто цей незнайомець? Чому саме вокзал? Серце Андрія забилося сильніше, відчуття тривоги поступово наростало.

**Ліза (стурбовано):** *"Хто це був? Щось сталося?"*

Андрій згадав їхній переможний момент і як не хотів би втрачати цей щасливий день. Але щось підказувало йому, що він не може проігнорувати цей дзвінок.

**Андрій:** *"Лізо, я не знаю, хто це, але мені потрібно їхати. Це звучить серйозно."*

**Ліза (схвильовано):** *"Я поїду з тобою. Ми разом у всьому, пам'ятаєш?"*

Андрій м’яко взяв її за руки і подивився в очі:

**Андрій:** *"Ні, Лізо. Це щось особисте, я відчуваю це. Ти не повинна втягуватись у це. Я повернуся, обіцяю."*

Ліза хотіла заперечити, але в очах Андрія вона побачила щось таке, що зупинило її. Вона знала, що він мусить іти, і не змогла його стримати.

Андрій швидко попрощався з друзями, сказавши, що його терміново викликали додому. Він поспіхом вирушив до вокзалу, намагаючись пригадати, чи є у нього вороги, або ж чому хтось міг його викликати так раптово.

Коли він приїхав на місце, його вже чекав той самий незнайомець, який телефонував раніше. Це був чоловік середніх років з суворим виразом обличчя. Він наблизився до Андрія і сказав:

**Незнайомець:** *"Ти готовий? Настав час дізнатися правду про своє минуле. Але це означає, що ти маєш покинути своє теперішнє життя."*

Андрій збентежено дивився на нього:

**Андрій:** *"Про що ви говорите? Я не можу просто так все залишити. У мене є друзі, є..."*

Він зупинився, подумавши про Лізу. Ця думка зробила рішення ще важчим.

**Незнайомець:** *"Ти маєш право знати. Ти — не той, ким себе вважав. Твоє життя було приховане за сімома замками, але тепер настав час розкрити правду. Якщо ти підеш зі мною, ти ніколи не зможеш повернутися до того, ким ти був раніше."*

Слова незнайомця лунали як грім серед ясного неба. Андрій не знав, як діяти. З одного боку, він не міг залишити Лізу і своїх друзів. Але з іншого боку, він відчував, що це щось більше, ніж просто випадковий виклик.

Незнайомець продовжив:

**Незнайомець:** *"Якщо ти поїдеш зі мною зараз, то розкриєш таємницю свого минулого і дізнаєшся, хто ти насправді. Але ти мусиш вибрати — або залишитися з тим, що маєш, або дізнатися правду, яка змінить твоє життя назавжди."*

Андрій стояв, ніби в пастці. Перед ним стояв вибір між минулим, яке він навіть не знав, і теперішнім, яке він так цінував. Він знав одне: що б він не вирішив, його життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

Він зробив крок вперед і промовив:

**Андрій:** *"Я йду з вами. Але як же мої друзі? Як Ліза?"*

Незнайомець подивився на нього серйозним поглядом:

**Незнайомець:** *"Вони залишаться в безпеці. Але для тебе — це кінець того життя, яке ти знав. Готуйся до нових викликів, адже тепер ти стаєш частиною чогось значно більшого."*

Андрій останній раз подивився в бік школи, уявляючи, як Ліза і друзі святкують їхню перемогу, не знаючи, що він їх залишив. Він відчув, як щось стискає його серце, але зробив вибір і пішов за незнайомцем у невідоме.

4 сторінка 

Андрій йшов за незнайомцем, в якого була така серйозна і холодна зовнішність, що аж мороз пробігав по шкірі. Він не міг відкинути думки про те, що його чекає щось надзвичайне і, можливо, небезпечне. Проте коли вони вийшли на порожній перон вокзалу, чоловік раптово зупинився і обернувся до нього.

**Незнайомець (з посмішкою):** *"А тепер час для невеликої гри, братику."*

Андрій здивовано підняв брови:

**Андрій:** *"Що? Братику?"*

Раптом чоловік зняв капюшон і з-під нього показалося знайоме обличчя — це була Оксана, його старша сестра, яка завжди була відома своїми розіграшами. Їй було вже 19 років, і вона часто любила підсміюватися над своїм молодшим братом. Оксана не могла приховати сміху, побачивши вираз обличчя Андрія.

**Оксана:** *"О, ти б бачив, як ти виглядав! Нічого не зрівняється з твоїм переляканим обличчям!"*

Андрій стояв шокований, а потім нарешті полегшено зітхнув. Він одночасно і злився, і сміявся.

**Андрій:** *"Оксано! Це ти? Ти серйозно так зі мною? Я думав, що це якась надзвичайна ситуація! Ти ледь не зірвала мені все святкування з друзями!"*

Оксана підійшла ближче і обійняла його.

**Оксана:** *"Ну вибач, братику! Просто я не бачила тебе так довго, що вирішила зробити щось грандіозне! Ще й загадки додала, щоб зацікавити тебе."*

Андрій все ще трохи ображений, але з усмішкою дивився на сестру. Він дійсно давно не бачив її, і хоча її розіграш був дещо надмірним, він зрозумів, що це було зроблено з любов'ю.

**Андрій:** *"Ну добре, ти мене здивувала. Але які ще загадки ти мала на увазі?"*

Оксана, посміхаючись, дістала з кишені маленьку записку і простягнула її Андрію.

**Оксана:** *"Отримай першу підказку. Якщо зможеш розгадати, я маю для тебе сюрприз. Тільки не поспішай — це буде справжній квест!"*