Читати книгу - "Дволикий шлях, Burka D"

Священник єдиний не показав страху. Він мовчки приклонив коліно, ніби знав, що цей момент рано чи пізно настане. Він зустрів погляд створіння з нескінченним захватом і відданістю.

— Вітаю вас, грішні душі, — промовило створіння голосом, що гримів як грім і водночас шепотів як змія. — Я — втілення страху і зла, я — той, кого ви звете Дияволом.

Психолог, незважаючи на страх, спробувала зберегти самовладання, стиснула руки в кулаки і глибоко вдихнула. Поліцейський, напружений до межі, інстинктивно потягнувся до своєї зброї, але щось зупинило його — невідома сила паралізувала його рухи.

— Я довго спостерігав за вами, — продовжував Диявол. — Ви — мої насіння, які я посіяв у цьому світі. Їх усього сім. Кожен із вас несе в собі темряву, кожен із вас є частиною моєї волі. Але тільки один із вас гідний стати моїм слугою.

Він зробив паузу, насолоджуючись їхнім мовчазним жахом, перш ніж продовжити:

— Щоб стати сильнішим, вам потрібно взяти силу один у одного. Тільки найсильніший заслуговує служити мені. Тільки той, хто переможе в цій сутичці, отримає безмежну владу і стане моїм обранцем.

Священник, все ще приклоняючи коліно, підняв голову і сказав: — Воля твоя здійсниться, Повелитель. Я зроблю все, щоб довести свою відданість.

Він брехав. Його цікавила лише "сила", яку він може здобути. Обманути Диявола, керуючись власною жадібністю, ось що рухало ним.

Диявол зник так само раптово, як і з'явився, залишивши за собою лише зловонний дим і почуття всепоглинаючого жаху. На мить у хижині запанувала абсолютна тиша. Усі четверо переглянулися, намагаючись усвідомити, що тільки-но сталося.

Психолог підняла келих і зробила великий ковток вина, намагаючись заспокоїти свої нерви. Майже відразу її обличчя спотворилося від болю. Вона скрикнула, схопившись за горло. Її очі розширилися, і з рота почала текти кров. Намагаючись вдихнути, вона захрипіла і впала на підлогу, судомно звиваючись.

Учитель, побачивши це, відчув, як його розум остаточно затьмарився від страху і паніки. Адже він бачив у психологу свою дівчину і знову її втратив. Він кинув швидкий погляд на поліцейського і священника, перш ніж розвернутися і кинутися до виходу. Його ноги, здавалося, рухалися самі собою, підганяні примітивним інстинктом виживання. Він біг, не озираючись, мчав крізь туман і морок лісу, намагаючись вирватися з цього кошмару. Його серце калатало, дихання збивалося, але він не зупинявся, поки не дістався шосе.

У хижині залишилися лише поліцейський і священник, два мисливці, що зіткнулися в темному лісі. Поліцейський повільно підійшов до тіла психолога, опустився на одне коліно і обережно перевірив її пульс. Вона була мертва. Він піднявся і повернувся до священника, його обличчя було кам'яним, але в очах горів вогонь люті і ГНІВУ.

— Ти вбив її, — промовив поліцейський тихим, але твердим голосом. — Ти зробив це, щоб стати сильнішим.

Священник усміхнувся з думкою про те, як скоро ця гордовита жінка, що вважала себе вищою за інших, померла. Отруїти психолога не склало проблем. Розмовляючи з нею, він зрозумів її гріх!

— Ми обоє знаємо, що необхідно зробити, щоб вижити і стати сильнішими, — сказав священник. — Ти також тут не випадково. Ми — обрані, і тільки один із нас здобуде перемогу.

Поліцейський повільно потягнувся до своєї зброї, його очі не відривалися від священника.

— Тоді давай з'ясуємо, хто з нас гідний цієї честі, — сказав він, його голос звучав твердо і рішуче.

Священник тільки усміхнувся у відповідь і зробив крок вперед, його рука повільно потягнулася до прихованого ножа, який він раніше знайшов у дверей на підлозі. Ліс, що оточував хижину, завмер, ніби очікуючи результату цієї смертельної сутички. Двоє мисливців, тепер стали жертвами своєї власної тьми, стояли обличчям до обличчя, готові зійтися у поєдинку.

— Я заберу те, що неусвідомлено віддав тобі, — прошепотів отець.

Поліцейський запитливо подивився на противника.

— Ти не впізнаєш мене? Я подарував тобі той незабутній холод і маю намір його повернути.

Використовуючи його здивування, священник ринувся у бік озброєного і порізав йому руку, тим самим позбавивши його зброї. Зав'язалася боротьба: поліцейський був професійніше, він також роззброїв супротивника. Вони опинилися на землі, удар слідував за ударом, поки священник не виявив металевий ланцюг, який вправно використав і почав душити охопленого гнівом поліцейського. З кожною секундою легені порожніли, а опір слабшав. Він перестав дихати, це був перший чоловік, убитий ним.

Священник не повинен був втрачати ні хвилини. Опинившись біля найближчої дороги, він підняв руку, намагаючись зупинити попутну машину. На його здивування, майже відразу зупинилося таксі.

— Добрий вечір, — промовив водій, чоловік поважного віку з втомленим, але доброзичливим обличчям. — Куди прямуєте?

— У місто, — коротко відповів священник, сідаючи на заднє сидіння. — Я все оплачу, тільки їдьте якомога швидше.

Таксі рушило з місця, залишаючи позаду похмурий ліс і зловісну хижину. У салоні запанувала напружена тиша. Священник дивився у вікно, заглиблений у свої думки. Водій час від часу кидав на нього погляд у дзеркало заднього виду, але не наважувався почати розмову.

Минуло кілька хвилин, перш ніж водій заговорив:

— То що привело вас у таку глушину? Нелегко знайти когось, хто гуляє по лісу в цей час доби.

Священник затримався з відповіддю:

— Я провів там деякий час, розмірковуючи про життя і свої гріхи. Намагався знайти відповіді.

— Розумію, — кивнув водій. — У кожного бувають моменти, коли потрібно зупинитися і переосмислити все. Особливо, коли життя здається таким непередбачуваним.

— Ви маєте рацію, — погодився він. — Але іноді відповіді приходять не в тій формі, в якій їх очікуєш.

— Це точно, — відповів водій. — Я таксистом працюю вже десять років і можу сказати, що за цей час бачив усяке. Люди сідають у машину і розповідають свої історії. Хтось шукає сенс життя, хтось тікає від проблем. А ви, якщо не секрет, чому приїхали в місто?