Читати книгу - "Дволикий шлях, Burka D"

— У місті у мене є справа, — ухильно відповів священник. — Важлива зустріч, можна сказати.

Тим часом учитель теж не втрачав часу — він зупинив попутку.

Минуло кілька хвилин, перш ніж на горизонті з’явилися фари автомобіля. Учитель підняв руку, і старенька вантажівка повільно зупинилася поруч із ним. За кермом сидів літній фермер із сивим волоссям і добродушним обличчям.

— Куди прямуєш, хлопче? — запитав фермер, піднявши брову.

— У місто, — відповів учитель, намагаючись приховати своє хвилювання. — Можете підвезти?

Фермер кивнув і жестом запросив учителя сідати. Машина рушила, і незабаром ліс залишився позаду. Учитель дивився у вікно, згадуючи все, що сталося за останні кілька днів. Його розум був у розгубленості: він боявся, зіткнувся з нелюдською силою і зустрівся з іншими людьми, чиї долі, здавалося, були переплетені з його власною. Вони їхали мовчки, і ця тиша давала учителю час на роздуми. Він згадав свою дівчину, яка пішла з його життя так несподівано. Її смерть залишила глибоку рану в його серці, яку він так і не зміг залікувати.

Коли вони дісталися до міста, учитель подякував фермеру і направився до парку, в якому все почалося. Це місце було сповнене спогадів, кожне дерево і кожна лавка нагадували про дні, проведені разом із дівчиною. Його душа знову наповнилася гіркотою і тоскою. Він сів на одну з лавок, занурившись у роздуми.

— Як добре мати два лика, — сказав силует, виходячи з тіні.

Чоловік, одягнений у темне, з капюшоном, що приховував обличчя, наблизився до лавки. У руці він тримав ніж, гострий і блискучий, ніби щойно наточений. Коли він підійшов зовсім близько, учитель ще не усвідомлював небезпеки. Раптовий порив вітру доніс до нього слабкий запах заліза і поту. Він списав це на гру свого втомленого розуму, але все ж таки поглянув у бік тіні стовпа. Перед ним стояла знайома постать. Сумнівів немає, це точно силует, який він побачив того фатального дня. Учитель був слабкий як ніколи, голодний і знесилений, і це притупило його інстинкти.

— Це розплата за лжеправосуддя, — пошепки промовив убивця.

Чоловік із неймовірною швидкістю та точністю завдав удару, вгородивши ніж глибоко в живіт учителя. Гострий біль пронизав тіло, і він скрикнув. Учитель упав на лавку, схопившись за рану. Кров швидко заливала його одяг, розтікаючись по лавці й стікаючи на землю. Його очі розширилися від жаху та болю, коли він повернувся і зустрів погляд свого вбивці. У цей момент він усвідомив, що смерть наздогнала його так само несподівано, як і тих, кого він сам позбавив життя.

— Ти думав, що можеш грати роль судді та ката, але забув, що в кожного є свій кат. Справедливість знайшла тебе, як ти знаходив своїх жертв. Заздрість погубила тебе!

Учитель намагався щось сказати, але слова застрягли в горлі, змішані з кров’ю. Його тіло тремтіло, дихання ставало все більш затрудненим. Чоловік, не чекаючи кінця агонії учителя, знову підняв ніж і встромив його в груди, пробивши серце. Очі учителя затуманилися, а потім повністю погасли, залишивши його лежати на лавці, окутаного темрявою парку.

Я здобув їхні смертні гріхи! — із жахливим сміхом сказав священник.

— Жадібність теплилася в мені завжди, так само як і гнів, нехай я і передав його більшу частину поліцейському на час. Здобути гординю взагалі не склало труднощів: ця жінка наївно вважала себе вищою за інших. А тепер і заздрість належить нам. Учитель думав, що чинить правильно, але ним керувала банальна заздрість до чужого щастя.

Цей безумний монолог так і залишився під покровом тиші.

Він знав, що його шлях ще не завершений. Він згадав слова Диявола: "Щоб стати сильнішим, вам потрібно взяти силу один у одного. Тільки найсильніший заслуговує служити мені". Залишалося ще три насіння, три людини, кожен із яких був так само одержимий темрявою, як і він сам. Але перш ніж вирушити на їхні пошуки, йому потрібно було відновити сили та ретельно спланувати свої дії.

Священник вирушив у шлях, заглиблений у свої похмурі думки. Він розумів, що з кожним убитим його душа ставатиме все темнішою, але зворотного шляху не було. Туманна ніч огортала його постать, і він ішов, керуючись внутрішнім компасом, що вказував на наступний гріх. Попереду на нього чекали нові випробування, і кожне з них буде перевіркою на міцність його волі та рішучості.