Читати книгу - "Сновидіння доброго ведмедика, АнєчкаLB"

Відступив від теми. Повернемося до кімнати. Я чітко бачив книжки-казки на різнокольорових полицях. Торкнувся великого пухнастого єдинорога біля вікна. Перерахував приклеєні до ниток золоті зірки, вирізані з фольги, які висять над подушкою. Переглянув колекцію дитячих малюнків. Так малюють тільки діти: розмазано, нерівно і невпопад (пам'ятаю, як верткі олівці весь час намагалися вислизнути з моїх незграбних пальців), але з особливою старанністю і задумкою. А ще тут у маленькій колисці сплять ляльки. На підлозі - літаки з ракетами і великий м'яч.

Я блукав поглядом по інтер'єру, намагаючись зрозуміти, що мені потрібно тут знайти або побачити. Вивчав обстановку рівно до тих пір, поки не відчинилися двері. Вона. Намагається швидко закрити за собою ці самі двері, але невідомий мені чоловік все ж вривається в кімнату. Я бачу, що він розгніваний. Бачу, як він кричить і вимахує руками. Я це саме бачу, а не чую. Як німе кіно. Вона відступає від нього. В її очах читається приреченість. Він наступає і все емоційніше жестикулює. Вона намагається заперечити. Цей намір грубо присікається. Закінчується сцена тим, що агресор із силою штовхає свою жертву. Вдарившись об одвірок, дівчина закрила обличчя руками, а я прокинувся...

Болить. Я відчував її забій своїм обличчям. Увімкнувши світло, підійшов до дзеркала. І був майже впевнений у тому, яку картинку воно мені покаже.

Так і є. Від чола через перенісся вниз до носа - садно і тонка червона смуга. Моїх запитань, тих, які без відповідей, стало ще більше.

А Тайлер втілював свої ідеї і тісно спілкувався з Ліліан. Адже він цього так довго хотів. Він щасливий? Ні. Що заважає?

- Таке враження, що ти займаєшся зовсім не тим, до чого так довго і наполегливо йшов. Що тебе напружує? - прокоментував я настрій свого супутника після чергового тренування.

- Тобі здалося, - різко відповів він.

Більше я цю тему не порушував.

Виступ у цирку теж якось відпрацювали. Один з учасників трохи оступився під час виконання трюку. Але не критично. Ніхто не постраждав і вистава загалом пройшла добре. Наступний пункт - сусіднє місто, де у вихідні відбудеться якийсь парад. Тайлер домовився про виступ колективу там. Я готувався до поїздки, відповідально пакуючи по ящиках необхідне обладнання та приладдя. Уже 23:15. Досить пізній вечір. У спортивному залі перебували тільки я і купа коробок. А потім ще й Ліліан з одним з учасників трупи. І вони теж думали, що одні тут.

У мене спочатку не було однозначної думки про цю дівчину. Та й мені, по суті, байдуже. Але, найімовірніше, Тайлеру не сподобалася б така новина. Задовільнивши свої приземлені фізіологічні бажання, вони, так і не помітивши мене, пішли. Говорити про це своєму супутнику? Погана ідея. Я не буду втручатися в перебіг подій.

Затія потроху розвивалася. Зростала кількість виступів, зростали доходи, зростала популярність колективу, зростала нервозність Тайлера.

Тепле літо непомітно перетворилося на білу зиму. За цей час трупа встигла виступити в таких містах, як Монтпілієр, Вотербері, Джеріко, Моррісвілль, Джонсон, Хардвік, Ліндонвілл, Нортфілд, Братлборо, Арлінгтон. І кілька разів у Ратленді. Я звик до життя в дорозі. Мені все це зовсім не важко. І до того ж я отримую за це щедру плату. Мабуть, Тайлер, незважаючи на свою нову нестриманість і гарячковість, усе ж таки був вдячний за мій вчинок із лотерейним квитком. Та й працюю я на совість. У принципі, як завжди.

Стійкий і неприємний запах алкоголю. Шум. Чергове гучне збіговисько. Трупа повернулася з поїздки і хмільно відзначає вдалий виступ. Я осторонь спостерігаю за підвищенням градусів їхньої поведінки. З кожною наступною спустошеною пляшкою міцних напоїв їхні розмови стають дедалі абсурднішими, а дії - більш неконтрольованими.

І я б уже давно пішов спати, але Тайлер попросив мене залишитися до кінця цієї вистави. Витягнувши з сумки з реквізитом книжку, яку брав у поїздку, я продовжив читати з того місця, де закінчив. Мене зацікавили рецензії на цю книгу. Пишуть, що під час читання закохалися в героя роману. Поясніть мені. Чисто теоретично. Чому вони в себе закохують і як це відбувається? Адже цю людину навіть не бачиш на власні очі. Її не існує. Хіба можна полюбити когось, ґрунтуючись лише на відгуках автора про цю людину, описі її особистості та на розказаній про неї історії? Невже цього достатньо? Не згоден. Звісно, багато чого залежить від таланту й майстерності літератора. Але точно не це. І тут теж неоднозначна думка про цю саму майстерність. Іноді творіння маловідомого письменника мені до душі більше, ніж праці визнаних метрів. Напевно, це як і з людьми - буває начебто шанована високопоставлена людина, а чимось відштовхує. Інтуїтивно. Навіть незрозуміло, чому. Адже взагалі не знаєш, що в неї всередині і за якими принципами вона живе. Але навіть ще не дізнавшись, наближатися до такої людини не хочеться.

Артисти поступово розходилися по домівках або відключалися просто тут. Залишилися найстійкіші. Але й ці ось-ось десь упадуть. Крім того, що вони випили, давалася взнаки втома з дороги. Я озирнувся навколо. Треба б забрати Тайлера і йти додому. До речі, де він?

Поклавши книжку назад у сумку, я встав з ящика, на якому просидів увесь вечір, і попрямував на пошуки. Знайшлася втрата напрочуд швидко. Він сам зайшов у зал у супроводі трьох незнайомих мені дівчат.

- Енді! - вигукнув він. - Ти абсолютно не вмієш відпочивати.