Читати книгу - "Сновидіння доброго ведмедика, АнєчкаLB"

- Так, як усі ці люди, що лежать на підлозі, - ні.

- Ти дуже суворий. І напружений. Я знаю, що з цим можна зробити, - і він підштовхнув до мене одну з подружок. А сам пішов із двома іншими в кінець залу до великої коробки з освітлювальними приладами.

- То, виходить, ти Енді? - запитала дівчина.

- Ти ж чула. А твоє ім'я мені потрібно знати?

- Необов'язково, - відповіла вона.

- Що далі?

Незнайомка зняла з себе футболку і підійшла ближче до мене:

- Торкайся.

Я відсторонено спостерігав за її діями. Уперше бачив представницю такої професії. Завжди було цікаво, як саме це відбувається.

- У тебе є конкретні побажання? - вона розстебнула і спустила до колін свої джинси разом із спідньою білизною.

- Дивись мені в очі, - замовив я.

Вона забарилася, але зупинила і зосередила свій бігаючий погляд на моїх очах:

- Як скажеш. Щось іще?

Робота. Для неї це всього лише робота. В її очах нічого не відображалося. Порожнеча і байдужість. Чи було в цей момент у неї всередині хоч якесь живе почуття?

- Де ти на час акту ховаєш свою душу?

- Ти ставиш недоречні запитання, - обурилася дівчина.

- Запитання... Сумніваюся, що ти зараз даси мені на них відповіді.

Своєрідна діяльність у цієї особи. Чи просто вона погано виконує свої обов'язки? Що входить у вартість її послуг? Вона здає в оренду в тимчасове користування свої частини тіла? Зобразила хоча б подобу збудження, якщо вже на те пішло. Чи це не продається? Я не побачив жодного приводу для тілесного контакту з цією персоною.

Дівчина почала одягатися. Я пройшов до виходу і побачив, як Тайлера обслуговують його супутниці, відпрацьовуючи свої гроші. Помітивши мене, він зменшив оберти:

- Що не так?

- Дякую за турботу і старання. Закінчуй. Я чекаю на тебе на вулиці.

- Я хочу зробити Ліліан пропозицію під час наступного виступу, - якось озвучив мій супутник.

- Упевнений, що це того варте?

Особисто я впевнений, що це прорахунок через недогляд.

- Як ти не розумієш? Я кохав її стільки років! - розлютився лідер трупи.

- Отож-бо. Ти любив свої спогади. Дійсність змінюється щодня.

- Але я все ще так само її люблю!

- Ти - так. А вона - така сама? Може, примари з минулого затуляють тобі сьогоднішній день?

- Я не зрозумів, ти мене відмовляєш? Я не хочу знати твоєї думки. Помилково вирішив поділитися з тобою інформацією, - мій співрозмовник дедалі більше дратувався.

- Звісно, це твоя справа. Роби, як вважаєш правильним. Але це не те. Ти не знайдеш там відповіді.

- Це ти нескінченно шукаєш скрізь відповіді! - майже кричав Тайлер. Так, немов працював за контрактом зі злістю. - А багато хто навіть питань не ставить. Тільки ти!

- Навіщо ти прийшов? За моїм благословенням? Роби те, що вважаєш за потрібне.

Я бачив, що скоро залишу Вермонт позаду. Я не буду працювати в такому стилі. Значить, буде нова дорога. І добре, що я встиг відкласти деяку суму. Знадобиться.

Минуло ще кілька виступів, і одного разу Тайлер ввалився в мою кімнату. Він був напівзігнутий, тримав руку на грудній клітці й важко дихав.

- Енді, зроби що-небудь, - із задишкою видавив він.

Я миттєво схопився з ліжка і поспішив до нього.

- Що сталося?

- Тисне в грудях. Мені важко дихати.

- Як це сталося? - я витягнув телефон, щоб викликати швидку допомогу.

- Не треба нікуди дзвонити! - запротестував він.

- Тобто?

- Будуть проблеми.

- Проблеми будуть, якщо тобі зараз не нададуть належної медичної допомоги.

Але він наполегливо намагався забрати телефон із моїх рук:

- Ти не розумієш.

- Ні. Поясни, якщо ти вирішив, що в тебе є на це час.

- Я трохи перестарався. Цей стан має минути.

- Із чим перестарався?

- Звичайний амфетамін, - Тайлер усіма силами намагався відновити нормальне дихання. А мене ніби вдарили.

- Звичайний? Для тебе це звичайно? І давно ти на ньому сидиш?

Пауза затягнулася. Але виходив не мій час. Я міг почекати.

- З приїзду Ліліан.

- А я думав, ти тримаєш курс нагору. Виявляється, цілишся на саме дно.

- Неправда.

- Ти усвідомлюєш, що це не має нічого спільного з життям? Воно обірветься в будь-який момент. Навіть підготуватися не встигнеш. Ось, наприклад, зараз. Пожалій своїх батьків і їдь у лікарню.