Читати книгу - "Вкрадений вантаж, Полiна Крисак"

Під'їхавши до готелю, де зупинилися наші друзі, ми попрямували в номер Романа Миколайовича.
Постукавши, ми увійшли в номер. Там, у той момент, йшли вечірні новини.
- І питання, яке хвилює нас усіх, - говорив ведучий, - хто ж хотів вбити одну з впливових жінок нашого міста? - На екрані з'явилася моя фотографія. - Відповідь на це питання поліція дала таку. - На екрані з'явився представник правоохоронних органів. - Наші хлопці провели оперативну слідчу роботу, в результаті якої можна зробити висновки, що злочинцеві потрібні були гроші.
- Чому ви не сказали, що вас хотіли вбити? - Вимкнувши телевізор і подивившись на мене, запитав Роман.
- Я не вважала за потрібне посвячувати вас. - Відрізала я. 
- Чому? - Поцікавився той, і вельми щиро, що мене здивувало але цього я не показала.
- Давайте будемо чесними, вам байдуже, що зі мною трапиться, з першої зустрічі ви не злюбили мене, і той факт, що ваш батько доручив мені знайти вантаж, вас не потішив. Ба більше, ви впевнені, що це я викрала ваш вантаж, при цьому ви забиваєте одну річ, мені не вигідно це робити.
- Від чого ж, справа ця небезпечна, рано чи пізно може трапитися так, що поліція дізнається про це, тоді краще отримати завдаток, другу частину суми, за проведене розслідування, і, можливо, якщо підміняєте коштовності, то потім зможете їх продати. 
- Коштовності? - Я здивувалася. 
- Тільки не потрібно вдавати, ніби ви не знали, що ми везли. 
- Ні. - Я навіть припустити не могла, що ми супроводжували коштовності. 
- І це не ви напали на машину, коли вона виїжджала з міста?
- Вантаж уже намагалися вкрасти? - Я здивувалася, ще сильніше.
- Намагалися. - Роман виглядав розгублено.
- І тоді ви подумали, що це я, але доказів у вас не було, тепер я розумію, чому ви сюди приїхали, і послали на мою операцію, як хакера, свого брата. Тепер усе зрозуміло.                                                     - А навіщо ви найняли того хлопця? - Вставив своє запитання Павло.
- Якого? - Здивувався Роман.
- Того, що намагався мене вбити. - Відповіла я.
- Ми нікого не наймали. - Відповів за брата Кирило. 

Зайшовши в будинок, Павло перевірив усі кімнати, і не помітивши нічого підозрілого, прийшов до їдальні. 
- Будеш чай? - Запитала я.
- Давай.
- А який тобі зробити? - Запитала я, але вже з кухні.
- На твій розсуд.
- Добре. 

Після недовгої паузи, я поставив те запитання, яке хотів:
- Яке рішення ти приймеш?
- Поки що не знаю. Але в одному я впевнена, вони не мають до цього замаху жодного стосунку. - І замовкнувши, вона принесла чай і сіла навпроти мене. - Від усіх цих загадок уже голова болить.
- Тоді пропоную зайнятися простішою загадкою.
- Розібратися зі справою Знахаря?
- Так.