Читати книгу - "Як я закохалася в єті, Олеся Глазунова"

Розділ 9. Бути опорою

– Ми не можемо собі дозволити зводити будинок, не провівши геодезійних робіт, – з напором говорив молодий чоловік.

– Для чого? Це ж додаткові витрати? Ми просто дурно витратимо час та гроші, – наполягав на своєму неприємний чоловік, який хотів уникнути небажаних витрат. – Можливо, ми якось зможемо домовитись, – сказав співрозмовник, його поросячі очі стали ще меншими та огиднішими, а рука дістала з внутрішньої кишені конверт з кругленькою сумою грошей.

– Я не бажаю бути винним у тому, що будинок завалиться, поховавши сотні життів через чиюсь жадобу та недбалість, – відповів молодик, демонструючи усім своїм виглядом, що з ним не вдасться домовитись. – Вибачте, але наша фірма не підпише з вами контракт на співпрацю, якщо ви бажаєте обійти частину необхідних пунктів.

Молодий амбітний керівник вийшов з-за столу, усім видом показуючи, що розмову завершено.

– Тоді я понесу свої гроші та проєкт до іншої компанії, а ви залишитесь без інвестицій та роботи, – аж почервонів від злості чоловік.

– Не стримуйте себе, йдіть, але пам'ятайте, що жодна компанія, яка цінує довіру людей, своїх вкладників та майбутніх покупців, не буде зводити будинок на ділянці з катакомбами. Розмову закінчено. На все добре, – чоловік відкрив двері запрошуючи гостя залишити кабінет.

– Як знаєте, – мовив опецькуватий відвідувач та залишив кабінет.

Тільки коли за екс-клієнтом закрилися двері, власник кабінету зміг дещо послабити краватку та відкрити вікно. З його кабінету відкривався чудовий краєвид. Офіс був розташований майже у центрі міста, з вікна було видно гарний зелений сквер та фонтан у якому плавали дикі качки, лебеді та черепашки.

Він працював у цьому кабінеті майже два роки. Не можна сказати, що він зробив стрімку кар’єру, але впевнено рухався до своєї мети. Гарна освіта, ґрунтовні знання, вольовий характер, принциповість та працьовитість вирізняли його серед інших працівників. Його цінували та радились з ним, коли необхідно було прийняти важливе рішення.

– Привіт! Аліна сказала, що той хряк майже щодня оббиває твій поріг, щоб схилити на свій бік, але ти непохитний, – мовив привабливий чоловік, якій зайшов до свого товариша.

– Привіт, Еде. Уявляєш, хоче щоб ми звели шістнадцятиповерхівку на катакомбах. Дурень, – обурювався чоловік.

– На жаль, для когось гроші важливіші за людські життя, – сказав Едуард. – Але грець з ним. Ти краще скажи, як давно в тебе нова секретарка та чи маєш на неї якісь плани? – додав зацікавлено.

– Е-е-е ні, Еде. Ти, хоч мені і друг, але не дам тобі можливості позбавити мене ще однієї секретарки. Аліна розумна та відповідальна. До того ж вона має нареченого, тож притримай свого жеребця у штанях. Мені вистачило минулого разу. Цей фокус не пройде вдруге. Шукай собі подружок де інде.

– Який же ти нудний. Мені, часом, здається, що ти не молодий та здоровий чоловік, а якийсь старий запліснявілий дідуган. Ти постійно працюєш, працюєш, працюєш... Запам’ятай: усіх грошей не заробиш, – з усмішкою говорив Едуард. – Якби не був моїм другом, то я б вже подумав, що тобі хлопчики подобаються. Оно й твоя мамця не полишає спроб тебе оженити, щоразу намагається підкласти когось у твоє ліжко.

– Закінчу проєкт, тоді буде видно. Я усіма думками там. То на будівництво потрібно поїхати, то ще раз цифри перевірити, то із інвесторами зустрітись.

– Так усе життя пройде. Не корч з себе татка Карло, – мовив Ед. – Давай я тобі позичу, скільки тобі потрібно. Я знаю, що ти оплачуєш навчання Соломії, додав серйозніше. – Вважай, що це буде моя інвестиція у цінного співробітника, щоб ти не загнувся молодим. Віддаси, коли зможеш.

– Дякую, Еде, але я сам.

Дійсно, він не звик отримувати, позичати, брати гроші в інших. Він знав, що має заробляти сам. Йому не було на кого сподіватись. Матір, хоч і мала заможних чоловіків, але не вміла розпоряджатися грошима та розпорошувала їх направо та наліво, не задумуючись про майбутнє дітей. Добре, що тато Еда був справжнім чоловіком. В за той короткий проміжок часу, що був одружений з його мамою, зробив багато для нього. Приватна школа, навчання у одному із найкращих ВУЗів. Але жоден чоловік не витримав би дружини, яка б і тілом, і душею була б у творчості та просто «забила» на побут та родину. Не дивно, що їх шлюб тривав недовго. Матір відправилася у новий активний пошук майбутнього екс-чоловіка, але тато Еда, Назарій Володимирович, допомагав з навчанням. Він побачив жагу до знань хлопця та взяв на стажування у свою компанію студентом третього курсу. Хлопець працював так, що зміг оплатити навчання в магістратурі самостійно. Назарій Володимирович бачив у ньому потенціал та навіть після розлучення підтримував. Свою будівельну компанію чоловік, беззаперечно, передасть своєму синові Едуарду, який, хоч і отримав гарну освіту, але ні навчання, ні робота його особливо не цікавили. Об’єктом його уваги завжди були довгі ноги, привабливі форми та короткі спідниці. Йому можна було пробачити його слабкість до жіночої статі, бо він був, дійсно, щирим, добрим та відданим.

Після розлучення мами з Назарієм Володимировичем майже усі фінансові питання, лягли на його плечі. Якби важко не було, але він йшов до своєї фінансової незалежності та міг сподіватись виключно на себе.

Тепер він керівник відділу у великій будівельній компанії з гарною заробітною платою. Але кожна копійка розпланована. Частину коштів йшло на сплачення кредиту за житло. Він придбав п’ятикімнатну квартиру у новобудові, яку зводила його ж компанія. Лишилось виплатити не так багато і він би міг закрити кредит раніше, але він також оплачував навчання своєї молодшої сестри та, по суті, утримував її. Мама, хоч і їздила на гастролі, ще досі виступала, але не мала шалених гонорарів. До того ж частина її грошей йшла на підтримку її обличчя і тіла у формі. Що не кажи, а краса – страшна сила. До того ж, страшенно дорога!