Читати книгу - "Випробування невинуватістю"

Майор Фінні видав лише одне просте слово:

– Навіщо?

Комісар Г’юїш неквапливо кивнув.

– Так, сер, саме це нам необхідно довідатись. Це одна з проблем – відсутність мотиву.

– На той час не скидалося на те, – говорив старший констебль, – що був якийсь, так би мовити, очевидний мотив. Як і решта жінок із нерухомістю та значними статками, вона вдалася до різноманітних схем для легального уникнення податків на спадщину. Трастовий фонд уже діяв, дітей було забезпечено ще за її життя. Вони не отримали б більше після її смерті. Та й вона не була неприємною, набридливою, лихою чи скупою жінкою. Витрачала на них гроші все їхнє життя. Хороша освіта, капіталовкладення для початку їхніх власних справ і регулярні виплати кожному. Любов, доброта й турботливість.

– Саме так, сер, – погодився комісар Г’юїш. – Жодних очевидних причин для бажання її позбутися. Хоча… – Він замовк.

– Так, Г’юїше?

– Містер Арґайл, як я розумію, планує знову одружуватися. Він одружується із міс Ґвендою Вон, яка багато років працювала в нього секретаркою.

– Так, – вдумливо додав майор Фінні. – Гадаю, це могло б бути мотивом, про який нам тоді не було нічого відомо. Кажете, працювала в нього багато років. Припускаєте, між ними щось було на час убивства?

– Маю сумнів, сер, – відповів комісар Г’юїш. – Про такі речі в селищі зазвичай швидко починають пліткувати. Тобто не думаю, що між ними щось таки відбувалося. Нічого, про що місіс Арґайл могла б довідатися і посваритися з чоловіком.

– Так, – погодився старший констебль. – Проте він міг би прагнути одружитись із Ґвендою Вон.

– Вона приваблива молода жінка, – схарактеризував комісар Г’юїш. – Не ефектна, я б так не сказав, але приємна на вигляд і приваблива в хорошому значенні цього слова.

– Напевно, віддана йому всі ці роки, – припустив майор Фінні. – Ці жінки – секретарки – завжди видаються закоханими у своїх босів.

– Гаразд, у нас є мотив для цих двох, – підсумував Г’юїш. – А ще служниця, шведка. Можливо, місіс Арґайл не так уже їй і подобалася. Можливо, були непорозуміння, справжні чи надумані; щось, чого вона не могла стерпіти. У неї не було ніякої фінансової вигоди від її смерті, позаяк місіс Арґайл уже забезпечила її щорічним прибутком. Вона здавалася доброю, мудрою жінкою, а не такою, яка гепатиме когось кочергою по голові! Та хто його знає, чи не так? Гляньте на справу Ліззі Борден.

– Так, – озвався старший констебль, – ніхто не знає. Виникали сумніви, що то хтось чужий?

– Жодних слідів, – мовив комісар. – Шухляда, звідки забрали гроші. Була спроба надати кімнаті такого вигляду, наче там побував грабіжник, проте дуже аматорська. Це ідеально відповідало типу поведінки молодого Джеко, який намагався б створити саме такий ефект.

– Що мене дивує, – зауважив старший констебль, – так це гроші.

– Так, – погодився Г’юїш. – Це важко зрозуміти. Одна із п’ятірок, що були в Джека Арґайла, – це саме та п’ятірка, яку місіс Арґайл видали в банку того ранку. «Місіс Боттлберрі» – напис із цим іменем стояв на зворотньому боці п’ятірки. Він сказав, що мати дала йому гроші, проте і містер Арґайл, і Ґвенда Вон наполягають на тому, що місіс Арґайл увійшла до бібліотеки за чверть до сьомої й розповіла їм про те, що Джеко вимагав гроші, а вона категорично відмовилася їх йому давати.

– Звісно, це можливо, – зазначив старший констебль, – але, зважаючи на те, що нам тепер відомо, Арґайл і та дівчина Вон могли обманювати.

– Так, є така ймовірність… або, вірогідно… – комісар замовк.

– Так, Г’юїше? – Фінні вимагав продовження.

– Припустімо, хтось, наразі назвемо його чи її «Ікс», підслухав сварку та погрози Джеко. Припустімо, хтось вирішив скористатись нагодою. Взяв гроші, наздогнав хлопця, запевнив, що мати, зрештою, дає їх йому, таким чином створюючи гарненьку підставу. Обережно, щоб не витерти відбитків пальців, скористався кочергою, якою хлопець погрожував матері.

– Дідько його вхопи! – злісно вилаявся старший констебль. – Це взагалі не схоже на те, що мені відомо про цю сім’ю. Хто ще був у будинку того вечора, окрім Арґайла та Ґвенди Вон, Естер Арґайл і тієї жінки, Ліндстром?

– Найстарша заміжня донька, Мері Дюррант, із чоловіком тимчасово проживали там.

– Він каліка, чи не так? Його можна не брати до уваги. Як щодо Мері Дюррант?

– Вона дуже спокійна дівчина, сер. Важко уявити, щоб вона виявила сильні емоції або… або ж убила когось.

– Прислуга? – допитувався старший констебль.

– Уся денна, сер, і всі вони пішли додому до шостої.

– Дайте гляну на години.

Комісар передав йому папери.

– Гм… так, зрозуміло. За чверть до сьомої місіс Арґайл розмовляла зі своїм чоловіком про погрози Джеко. Ґвенда Вон була присутня при частині цієї розмови. Ґвенда пішла додому відразу після сьомої. Естер Арґайл бачила матір живою за дві чи три хвилини до сьомої. Після цього місіс Арґайл ніхто не бачив до о пів на восьму, коли міс Ліндстром знайшла її тіло. Між сьомою та о пів на восьму можливостей скористатися нагодою було багато. Її могла вбити Естер, а також Ґвенда Вон після того, як вийшла з бібліотеки, й перед тим, як пішла додому. Міс Ліндстром могла вбити її, коли «знайшла тіло». Лео Арґайл був наодинці в бібліотеці з десяти по сьомій і до того часу, коли міс Ліндстром здійняла тривогу, тож міг піти до вітальні своєї дружини й убити її протягом тих двадцяти хвилин. Мері Дюррант, яка перебувала нагорі, могла спуститись і вбити матір. І… – вдумливо протягнув Фінні, – місіс Арґайл сама могла впустити когось крізь вхідні двері так само, як вона впустила Джека Арґайла (як ми гадали). Лео Арґайл говорив, що йому здалося, ніби продзеленчав дзвінок і відчинилися та зачинилися вхідні двері, проте він не був дуже точний щодо часу. Ми припустили, що то сталося тоді, коли Джеко повернувся й убив її.

– Йому не треба було дзвонити у дзвінок, – заперечив Г’юїш. – У нього був власний ключ. У всіх них був.

– Є ще один брат, так?

– Так, Майкл. Працює продавцем автомобілів у Драймуті.

– Мабуть, краще довідатися, – розмірковував старший констебль, – що він робив того вечора.

– Через два роки? – перепитав комісар Г’юїш. – Не схоже, що хтось згадав би.

– А тоді його запитували?

– На виїзді з клієнтом тестував автомобіль, як я пригадую. Тоді не було причин його підозрювати, проте він мав ключ, тож міг би прийти та вбити її.

Старший констебль зітхнув.

– Я не знаю, із чого починатимете, Г’юїше. І не знаю, чи ми колись щось дізнаємось.