Читати книгу - "Поруч у темряві , Кері Ло"

— Дякую за сьогоднішній день. Ви чудово себе показали на зустрічі.

Я відчула тепло від його слів, але, як завжди, знизала плечима:

— Це моя робота.

Він трохи посміхнувся.

— Ви занадто скромні.

Його слова знову викликали в мені відгомін порівнянь із Максимом. Він ніколи не говорив таких речей, навіть коли ми були разом. Його турбота завжди мала якусь мету, прихований підтекст. Звичайно мій колишній був хорошим. я дуже кохала його, але він ніколи не був настільки турботливим, як мій бос. Мені завжди здавалося, що я більше віддаюся нашим стосункам, ніж він. Максим був центром мого всесвіту і мабуть це було через мою матір яка стверджувала, що така як я не варта, такого чоловіка, як Максим. 

— Дякую, — лише й змогла сказати я, відчуваючи, як у горлі застряє клубок.

Вийшовши з машини, я йшла до під’їзду, думаючи, чому мене так зачіпає його поведінка. Чому я шукаю в його словах і вчинках щось більше, ніж він, ймовірно, мав на увазі?

“Спустист на землю, Аріно,” — сварила я себе, заходячи в ліфт. “Це просто ввічливість, не більше. У нього своє життя, своє коло спілкування. Ти йому не рівня.”

Але, дивлячись на своє відображення у дзеркалі ліфта, я розуміла, що щось у його словах і діях змушує мене відчувати себе важливою, хоч я й боялася зізнатися собі в цьому.

Наступний розділ буде завтра 7:00🤍