Читати книгу - "Вихованню (не) підлягає, Ольга Іваненко"

Я дивилася їм услід. І жахалася тому, що здала мене ця миловидна дівчина, яка здавалася мені ідеальною ученицею. Хоча, можливо, вона така і була, але для себе.

Тепер біля воріт академії ми залишилися лише вдвох. Я з сумнівом глянула на директора і, побачивши його почервоніле від емоцій обличчя, опустила погляд у підлогу.

Я усвідомила, що стою зараз на роздоріжжі. І маю величезний шанс зараз залишитися зовні замку і ніколи більше не переступити поріг академії.

- Вибачте, я не знала, - ледве чутно промовила я. - Я хотіла провчити його за витівку на уроці. Я не думала, що ліс такий небезпечний. І не була певна, що він піде туди. Мені лише хотілося його налякати.

- Вийшло, - рикнув чоловік. – Тепер що?

– Я продовжу пошуки, – впевнено відповіла я. - Я шукатиму його всю ніч, поки не знайду. Я теж хвилююсь за нього, хоч він у вас не подарунок.

- Він мій первісток, - сердито сказав містер Стівенс. - І зараз найменш доречно згадувати його поведінку.

- Розумію, - закивала я. - Пішли на пошуки?

- Мені поспішати недоречно, маю свою пошукову магію. А Ви без моєї дитини не маєте права повертатися.

Двері різко зачинилися і я ледь не отримала ними по лобі.