Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

На курси я летіла, як на крилах. По-перше, за ці дні я встигла передивитися безліч книжок і накопичити запитання щодо світоустрою і того, як тут життя організоване. А по-друге, якось страшнувато стало після розмови з магістром. 

Міркуючи тверезо, я дійшла висновку, що можна сприймати те, що відбувається, як різку позапланову еміграцію. А значить, потрібно терміново вливатися в місцевий культурний фон, шукати ті самі зачіпки, які можуть утримати мене у житті. Загалом, уперед, за інформацією!

— Вітаю всіх! Я — ваш куратор на найближчий тиждень, — сповістив абсолютно чарівний молодий чоловік із розкішною шевелюрою, темними, як ніч, очима і довгими віями. Точніше, не чоловік навіть, а хтось із перевертнів, судячи з граціозності рухів — із сімейства котячих. — Можете звати мене Луїджі, хоча повне ім'я — Луїджіо Джакомо Торрес Інвальдо.

Він труснув довгими кучерями й м'якою ходою пройшовся перед аудиторією, викликавши злагоджене жіноче «ах». Вже не знаю, за яким принципом тут формували групи, але в нашій сиділи переважно дівчата і жінки, майже всі людиноподібного вигляду. Пара хлопців теж була в наявності: один — брутальний дядько, що нагадував лісоруба з казок братів Грімм, другий — стрункий і підтягнутий хлопець з грацією танцівника. Окремо примостилися дріада і чи то німфа, чи то сильфіда. Але на красеня-куратора всі, крім «лісоруба», відреагували однаково. 

— Для початку розповім вам, звідки пішла ця прекрасна традиція: зустрічати переміщених і допомагати їм облаштовуватися в нашому світі. 

Я підперла голову кулаком і приготувалася слухати. Луїджі клацнув пальцями — і аудиторія поринула в темряву, розцвічену спалахами. Виглядало це красиво й нагадувало зоряне небо в планетарії, тільки вогники плавали по всьому залу, а не відбивалися на куполі стелі.

— Як ви вже зрозуміли, світів насправді багато. — Перевертень збільшив кілька зірочок, перетворивши їх на подоби різноколірних планет. — Одні — старші, інші — ледь сформувалися, але здебільшого кожен світ іде власним шляхом розвитку. Нашому не пощастило: ми дуже довго були закритим і відокремленим простором через специфічність нашої магії. Населення пережило кілька тотальних війн і ледь не вимерло, однак рада чарівників вигадала ритуал, який дав нам змогу відкривати міжсвітові переходи й збирати тих, хто загубився між втіленнями. 

От як? Загубився? 

— Храм Подвійного Переходу, де ми зараз перебуваємо, це квінтесенція магічної теорії та технологій.

Ось воно що! Тепер зрозуміло, чому Стефан промовляв цю назву з такою гордістю. Божевільний ентузіаст-науковець!

— Корінними мешканцями нашого світу, він, до речі, називається Орбіс, є духи, перевертні, люди та матеріалізовані стихії. Усі інші раси або прийшли до нас ззовні, як ви зараз, або зародилися в одній із трьох магічних війн, що спричинили мутації в корінного населення: наприклад, усі види місцевої нежиті та хижі рослини належать до цієї категорії.

Далі пішло дуже довге, хоча й страшенно цікаве занурення в тутешню історію. Я слухала з роззявленим ротом, але решта аудиторії явно занудьгувала. Години за півтори Луїджі, оцінивши показові сонні позіхання дам, зглянувся і повернувся на грішну землю. Тобто до справ насущних і важливих.

— Здогадуюся, що за такого біологічного різноманіття у вас, милі слухачі, виникає питання, як підтримувати баланс між видами. Відповідь — ніяк. Ми від щирого серця раді кожному, хто прибув до нас і поповнив генофонд Орбісу. Ви вносите в наш світ свіжу магію, допомагаєте відновити чисельність населення і заразом збагачуєте культуру і науку. Хоча тут не без проблем.

Він передав по рядах якісь листочки зі зведеними таблицями. 

— Тут ви знайдете все, що вам потрібно знати про сумісність — фізичну і ментальну — з іншими расами. І заразом рекомендації від кого триматися якомога далі, якщо ви не є шанувальниками відвертого екстриму.

— У якому плані? — зацікавився «лісоруб».

— Ну, болотна нежить пахне специфічно, та і їхні гастрономічні вподобання... хм... викликають запитання у багатьох розумних. Зі стихіями вогню, що набули анімалістичної форми, тобто саламандрами й феніксами, теж поводьтеся обережніше, інакше від вас жменька попелу залишиться. Традиції північних тролів можуть здатися вам дещо брутальними: їхній ритуал знайомства передбачає обов'язковий поєдинок до крові, а з огляду на габарити й методи ведення бою, це в переважній більшості випадків буде ваша кров. Але наголошую, що в цілому... — він знизав плечима, — нема чого хвилюватися. Якщо, звісно, пам’ятати, що деякі культурні особливості формувалися тисячоліттями та свого часу були чинником виживання.