Читати книгу - "Острів Сильвестра"

Це сталося, коли жінка спустилася до Ліди й вони пішли поруч. Вже за соборною брамою Ліда сказала:

— Сьогодні від мене пішов чоловік, а двадцять два роки тому я вбила свою сестру.

23

Вони народилися майже з таким інтервалом, як і Лідині доньки-близнючки. Дві сестрички, разюче схожі одна на одну. Їх назвали майже синхронно — Ліда і Ліра.

Але чим далі вони росли, тим більше і батькам, і самим сестрам ставало зрозуміло: попри зовнішню схожість, яка, здавалося, ставала дедалі разючішою, сестри-близнючки дуже різні за характерами. Медики чи то психологи називають таке явище яйцевою, або ж дзеркальною, контрастністю. Ліра (довелося навіть підкупляти працівницю загсу, яка твердила, що такого імені нема) росла крізь Лідину неприязнь, що згодом переросла в ненависть: вона ненавиділа зразковість, акуратність, обов’язковість, занудність, допитливість, відмінність сестрички, схожої на неї як дві краплі води, — ті риси, якими всі захоплювалися. Вона якийсь час намагалася робити все так, як Ліра, — розставляти речі, розкладати іграшки акуратно по своїх місцях, турботливо питати маму, що в неї болить і чому мама нахмурена, тулитися до маминих колін, удаючи маленьке кошеня, вивчати вірш за віршем, щоб декламувати їх перед гостями, вирізати з паперу і розфарбовувати фігурки всіляких звірят і квіточок, обходити квітник довкола будинку, видивляючись, чи не розпустилася ще одна квіточка, а коли побачиш це диво («діво, діво», — плескала в долоньки Ліра), то повідомляти про це ледь не всьому світові, вдягати татового капелюха і вигадувати в ньому історії про розбійників. Безумовно, що в Ліди виходило все це гірше, а Ліра бігла скаржитися матусі, що сестричка її передражнює. У Ліди, звісно, були свої достоїнства, звички і риси характеру. Але їй здавалося, що батьки зовсім не звертають на неї уваги. Що вони навмисне підкреслюють її вади (не так ходиш, ось так треба класти ручку на стіл), що вони виставляють перед родичами і сусідами, яка вона нездара і нехлюйка (почуті слова, хоч вони стосувалися сусідської дівчинки Настуні, назавжди врізалися у пам’ять). Що цікаво, вона майже не мала претензій до батьків, а всю свою неприязнь спрямовувала на сестричку. Спочатку вона робила їй дрібні капості (ущипнути, коли поблизу нема нікого, облити фарбою вирізані й розфарбовані квіточки), потім розробила цілу систему, як виставляти Ліру на посміховище (наприклад, коли та прочитала вірша перед тітонькою Лесею, пригадати мовби ненароком, як учора Ліра смішно гикала і не могла зупинити гикавку). Потім народився план, як… як убити Ліру, а самій стати нею. Ліда почала вивчати поведінку сестри, звички, зачинившись у порожній кімнаті або забравшись до запущеного саду, проводити сеанси-репетиції, де вона вже була Лірою, а не Лідою.

24

Дівчинка (за чотири дні їй, як і сестричці, мало бути дванадцять років) біжить щодуху, вбігає до будинку.

— Мамочко, матусю! — кричить вона. — Там… там…

Вона кидається до матері, яка виходить їй назустріч, притуляється до її колін, втикається в них геть так, як це робить Ліра.

— Що, моя маленька, що тебе налякало?

— Там… Ліда втопилася.

— Ліда?! Як?

— Далі була ваша версія, — сказала жінка, якій розповідала теперішня Ліда. — Твоя версія. Ти розповіла…

— Ти… — Ліда здивовано подивилася на жінку.

— Так, — сказала жінка, — ти розповіла, як ви пішли до річки, як Ліда намагалась зіштовхнути тебе з мосту, як ти вирвалася й побігла по цьому гнилому дерев’яному мосту, в якому між дошками зяяли великі щілини, як Ліда бігла за тобою і несподівано провалилася вниз, як її підхопило й понесло течією.

— Звідки… звідки ви знаєте? — тепер вже й зі страхом Ліда подивилася на співрозмовницю.

— Тому що я була ангелом твоєї бідолашної сестри, — сказала жінка. — Не віриш? Але якби ти повірила, то дізналася б, що ангелів, які втрачають своїх підопічних, не вберігши їх від передчасної смерті, особливо в дитячому віці, перетворюють на людей, і вони живуть і так само мучаться, як і люди.

Ліда обхопила руками голову. Вірити чи ні? Але звідки ця жінка знає про неї? Адже жодного свідка тоді не було… Чи був? Був, щоб з’явитися через стільки років?

25

То був театр одного актора. Один з найкращих театрів одного актора у світі. Унікальний, бо актрисі було дванадцять років. Ліда грала свою сестру — слова, жести, голос, рухи, геть усю модель поведінки. Їй це все давалося важко (хоча не так і важко, адже вона довго, майже два роки, проводила свої таємні репетиції), але поступово вона звикала, увіходила, вживалася в роль, як увіходять справжні актори, немовби розчинялася в цій ролі, й уже було не відрізнити, де актор, а де персонаж. Вона боялася, що буде важко грати на похороні сестри, але тіло Ліри знайшли тільки через кілька днів, геть спотворене і розмокле, схоже на велику розпухлу ляльку. «Це лежить Ліда, Ліда, Ліда, це я», — твердила собі Ліда, котра грала Ліру, і їй раптом стало шкода, шкода себе, до сліз шкода, аж спазм підступив до горла.

«Лідусю, сестричко, я люблю тебе», — ридала Ліда і справді любила.

Вона, здавалося, обдурила всіх, навіть саму себе. Жила дедалі безтурботніше і впевненіше, зникала насторога, ставали природнішими і невимушенішими жести. Ліда з кожним днем дедалі більше вірила, що вона — Ліра.

Але вона, як виявилося, змогла обдурити всіх — тата, бабусю, тітку Ларису, сусідів, подружку Ліну, сусідку Серафиму Матвіївну. Всіх, тільки не маму.

Мама була всі ці дні, тижні, місяці, майже рік ніжною, дуже ніжною до неї. Вона обсипала її любов’ю, купала в цій любові, виконувала всі примхи й забаганки єдиної тепер доньки. Та настав день, коли тато поїхав у довге відрядження за кордон (консультувати на будівництві якогось заводу), і мама поставила Ліду-Ліру перед собою і сказала, що вона знає, геть усе знає.

— Що ти знаєш? — питала Ліда, відчуваючи, як терпнуть кінчики пальців на руках, а по спині побігла противна холодна цівка.

— Що ти насправді не Ліра, а Ліда, — сказала мама.

— Я — Ліда… Мамо! — зойкнула Ліда.

— Так, ти Ліда. — Мама дивилася сухо, майже безживно. Наче незмигний манекен. — Ліда. І мене не обдуриш. Ти повинна в цьому признатися. Або зараз, або я посаджу тебе у підвал. Там ти будеш сидіти, доки не признаєшся і не розповіси, що насправді сталося на мосту.

Світ обрушився. Ліда стояла під уламками світу чи мосту. Мама, її добра, лагідна, щира,