Читати книгу - "Богдан Хмельницький"

Тим часом Богдан дав наказ відступати і відвів війська під захистом табору в долину річки Пляшівка, де зосередив залишки війська в окопах. Переконавшися, що військо в безпеці, по­мчав за ханом, щоб повернути. Наздогнав і висловив йому всю свою злість та образу. Після цього Іслам-Гірей віддав наказ орді повернути назад, і Богдан вже відправив гінця з посланням, що 4 липня прибуде з татарами. Та одразу після цього Гірей передумав, взяв Богдана в полон і попрямував до Криму.

Звільнив хан гетьмана лише через десять днів. Той чимскоріш повертався до свого війська, але було вже надто пізно. Генеральна старшина не змогла проконтролювати ситуацію й організувати відступ. Поляки у чисельній перевазі по частинах розбивали козаків, які героїчно і мужньо оборонялись до останнього, викликаючи подив і повагу в польських воєначальників та короля.

Катастрофа під Берестечком продовжилась наступом литовських військ Яна Радзивілла, які на початку серпня захопили Київ. Хмельницький не мав наміру здаватись і, зібравши 60-тисячне військо, закріпився в таборі біля Білої Церкви. Та так міцно, що протягом шести днів польські жовніри Потоцького не могли його здобути. Разом з тим піднялись масові селянські повстання. Селяни, дізнавшись про Богданову поразку, вирішили не допустити його цілковитого розгрому. І польські воєначальники були змушені йти на перемир’я. Був укладений новий договір, умови якого цього разу диктувала польська сторона. Територія козацької держави тепер «дозволялась» лише в Київському воєводстві, реєстр зменшувався до 20 тисяч, решта покозачених селян мала знову стати підданими шляхти, яка поверталась до своїх маєтків.

Чи сприйняли з гідністю і змирились з обставинами переможені козаки? Звісно ні. Радикальна старшина, більшість козацтва, майже все селянство одразу чинили опір шляхті, що поверталась. Як і після Зборівського договору, гетьман закликав шляхту та магнатів не поспішати з поверненням, лагідно ставитись до підданих. До селян же розсилав таємні універсали, у яких прохав почекати, потерпіти до весни, коли збере сили прогнати панів. Усе було дарма. Сама лише поява польського шляхтича на землі, яку селяни вважали своєю, козацькою, руською, викликала в них бажання взятися за зброю.

Цю соціальну напругу можна було розрядити лише скасуванням чинного Білоцерківського миру й відновленням козацьких порядків, які панували перед ним. Тож Богдан у березні 1652 р. розіслав таємний універсал, у якому закликав готуватись до походу після Великодня 18 квітня.

На кінець травня об’єднане козацько-татарське військо вже було готове. Поляки на чолі з Мартином Калиновським чекали його біля містечка та річки Батіг. Польський командувач збудував величезний табір, та не укріпив його як слід валами. Богдан вислав із загонами вперед свого сина Тимоша, що розбив війська, послані йому навперейми. Потім підійшли ще козацькі війська з татарами, котрий знову відсунули польську кінноту до самого табору.

Через день після цього прибув Хмельницький. Оглянув табір, підрахував приблизно, скільки жовнірів там є. І зробив висновок, що небагато для його захисту. Тому віддав наказ атакувати табір з усіх боків, що й було виконано. У контратаку пішла польська кіннота, але за якихось півгодини її було розбито. Залишки кинулись відступати. Мартин Калиновський закликав повернутись, виконати до кінця свій лицарський обов’язок, та його ніхто не чув. Розлючений, він навіть дав наказ німецькій піхоті стріляти по втікачах, які «ганьблять Вітчизну».

Тоді ж загорілись запаси сіна й соломи, із табору почали втікати слуги. Калиновський даремно хотів заховатись у земляних копанках, де сиділи німецькі найманці. Богданова піхота вибивала їх звідти і вистрілювала гарматами. У Батозькій битві загинув сам польський воєвода, його син Самуель, багато магнатів і знатної шляхти, майже вся піхота і половина гусарів Речі Посполитої. Такого розгрому її армія не знала за весь час існування, з 1569 по 1795 р.

Білоцерківський договір втратив свою чинність, і Хмельницький відновив свою владу на території Київського, Чернігівського і Брац­лавського воєводств. Селяни з тамтешніх регіонів допомогли прогнати шляхту і встановити козацьку владу. Де-факто держава Богдана стала незалежною, бо юридично нікому не підлягала і ніякий договір не обмежував її повноваження. Богдан розпочав комплекс заходів своєї внутрішньої політики як гетьман Війська Запо­розького.

Проте еліта Речі Посполитої — король, канц­лер, магнати — не збирались миритися із цим фактом. Хмельницький у своїх листах просив їх не розпочинати нових походів, залишити козаків у спокої, бо знову проллється багато крові. Ані Богдан, ані поляки не хотіли міняти своїх позицій. У січні 1653 р. рада старшини вирішила знову готуватись до війни. У кінці лютого польські війська вже вбивали населення Брацлавщини, буквально вирізували з почуттям помсти за підтримку Хмельницького. Проривалися до Умані, де були зупинені й відбиті військами Богуна.

Уже ні одна, ні друга сторона не мали сил воювати. Особливо це стосувалось козаків. На їхніх землях у 1650—1653 рр. лютували епідемії чуми, голоду та холери, що винищували населення більше, ніж польські війська. Щораз важче ставало шукати воїнів, занепадала економіка, серед козаків та селян поширювались втома війною та відчай. Усе ж гетьман наприкінці травня 1653 р. пройшов з Умані до Зборова, де розгромив вислані проти нього польські війська.

Планував здійснити другий похід на Галичину, та тут вперше проти нього виступили його ж козаки. Сказали, що далі не підуть, почали дорікати за те, що затягує війну, за спустошення міст і сіл, за голод, за безліч речей. Гетьман остудив гарячі козацькі голови аргументами, що в більшості випадків його вини нема. Та від складної економічної ситуації ніде було ховатись. Дивлячись на небажання козаків воювати, Богдан вислав посольство до Варшави з пропозицією остаточного замирення на умовах Зборівського миру. Та поляки вже знали, що козацьке військо слабке, і різко відкинули ці умови. Запропонували натомість, щоб Хмель зрікся гетьманства, реєстр було скорочено до шести тисяч, а всі, хто не втрапляв до нього, йшли би назад до своїх панів.

Не міг Богдан підписатись під такими умовами, які означали б повну втрату досягнень всіх попередніх років і успішних битв. За них поклали голови тисячі хоробрих воїнів, від досвідченого козака до простого селянина, який ще вчора тримав у руках косу.

У серпні заново зібрана польська армія вирушила на Військо Запорозьке. І Богдан теж поспіхом формує свою армію. От тільки вперше його «зазивні» універсали вступати до лав війська не були сприйняті народом. Тоді Богдан знову звернувся до короля й канцлера з проханням про переговори, та старшинська рада вирішила продовжити з «ляхами» боротьбу.

Богдан об’єднав сили із татарським ханом і прямував до Кам’янця-Подільського, де планував зустріти польське військо.