Читати книгу - "Данило Апостол"

Знай, що в козацькім краю в кожнім місті і в кожнім селі побудували доми для мешкання бідаків і сиріт – при кінці мосту або на краю міста.

Кожне місто і містечко в козацькій землі багате на людей, а особливо на маленьких дітей. Кожне місто має, мабуть, 40, 50 тисяч людей і ще більше. Але дітей більше як трави. І всі вміють читати, навіть сироти! Вдів і сиріт у цім краю множество. Чоловіків побито в безнастанних війнах. Але у них гарний звичай: дітей своїх вони женять замолоду, і через те їх більше, як зір на небі і піску на морі.

Кожну хату оточує город, засаджений вишняками, сливами та іншими деревами, а в середині капуста, морква, ріпа, петрушка, цибуля. Долиною один за другим ставки для риби. По ставах млини. Загати обсаджені вербами, на ставах велика сила жовтого і білого цвіту.

Друге збіжжя зветься жито, воно подібне до пшениці, се тонка пшениця, хліб з неї чорний, а росте вона так високо <…> так що їздець ховається у ній. В козацькій землі сіють її дуже багато, так що траплялось годинами їхати полями жита довгими й широкими як море. Зерно це перемелюють, заливають водою і потім женуть горілку, варячи разом з цвітом хмелю, що надає горілці гостроти. В землі козацькій вона дешева, просто як вода, а в московській дуже дорога».

Коли Данило Апостол отримав гетьманську булаву, йому вже виповнилось 73 роки. І можливо, хтось в царському уряді сподівався, що сивочолий козак вже не має жодних серйозних політичних планів. Але вони помилились. Мало того, що Данило Апостол прожив ще більше шести років, він встиг залишити помітний слід в історії козацької України саме як гетьман. При цьому і російський уряд, і імператриця Анна Іоаннівна практично не мали до нього претензій, хоча і намагалися всіляко стримувати його державницькі устремління. Тому не дивно, що в 1731 році за виявлену особливу хоробрість і на відзнаку особистого вкладу українського полководця царський уряд нагородив гетьмана Данила Апостола однією з найпочесніших нагород імперії – орденом Святого Олександра Невського (50 діамантів і 599 сколків діамантів на золотому і срібному фоні).

Видатний політик і стратег, полководець дійсно приділяв багато уваги війську. Після закінчення Північної війни Данило Апостол сприяв тому, щоб при генеральному обозному була створена артилерійська канцелярія, яка доглядала над полковою і сотенною артилерією, відала виробництвом гармат і пороху, добуванням і доставкою селітри, а також побудовою валів і фортець.

До речі, виконуючи обов’язки полковника, Апостол відзначався особливо уважним відношенням до своїх козаків: «стрільцям куреня пана полковника Миргородського… видається з дому його коні і оружжя, а коли покличе військовий случай до походу, то оним видається харч з дому полковника».

Особливою заслугою гетьмана Данила Апостола було також будівництво в 1731—1733 роках оборонної лінії, що простягалася на 285 кілометрів – від Дніпра, де впадає річка Орель, і до Сіверського Дінця. Ця оборонна споруда являла собою глибокий і широкий рів, мала 16 фортець, понад 200 редутів, з’єднаних між собою земляним валом. Щороку на оборонну лінію гетьман направляв близько 22—25 тисяч козаків і 10 тисяч селян зі своїми харчами, знаряддям.

Також, говорячи про роль Данила Павловича Апостола в історії України, слід відзначити його зусилля по збереженню козацького стану українського суспільства і самого Війська Запорозького. Ім’я Апостола пов’язують з просуванням запорожців на землі, які вони вважали здавна своїми: від Переволочної до річки Орелі почала збільшуватись кількість переселенців з-за Дніпра. Запорожці починають вести регулярно переписи населення. Історики приписують заснування поселень в межиріччі Орелі і Самари ініціативі полковника Д. Апостола.

Відомо, що він сприяв тому, щоб запорозьке козацтво повернулося на свої землі і заснувало січові укріплення і кіш на річці Підпільній. Данило Апостол, як досвідчений військовий діяч, розумів значення Запорожжя як форпосту у боротьбі з Кримським ханством, тому значною мірою саме завдяки його старанням повернулися «під ясні зорі, на тихі води», після 25-літнього поневіряння під магометанським небом, запорожці. На чужині, де вони опинилися після зруйнування Запорозької Січі у 1709 році, козаками порядкували кошовий отаман Кость Гордієнко і гетьман Пилип Орлик. Оскільки 1733 року назрівала російсько-турецька війна, а в Польщі настало безкоролів’я, цар дозволив запорожцям повернутися з Олешківської Січі на свої вольності. На жаль, запорожці змогли повернутися до України вже після смерті старого гетьмана. Це сталося 1734 року, коли понад 7 тисяч запорожців заснували Підпільненську Січ. Так Запорозьке військо відновило свій статус в межах Російської держави.

Останні роки свого життя гетьман Данило Апостол провів у Сорочинцях, де знаходилась резиденція гетьмана (ми вже розповідали, що саме туди миргородський полковник Апостол перебрався з полковим правлінням).

У Сорочинцях та по навколишніх хуторах і займищах добували селітру і поташ для виробництва пороху, славились сорочинські майстри-зброярі. 1729 року в Сорочинцях налічувалось близько дев’ятисот дворів. За часи ж полковництва Данила Апостола війтом сорочинської громади був Прокіп Йосифов, а бурмистром – Василь Савченко[7]. Найвідомішими полковими писарями, що одночасно виконували і роль своєрідних літописців і постійно служили в Сорочинській полковій канцелярії, були Петро Ліскевич, Самійло Малинка, Федір Тихонович. Тому не дивно, що саме в Cорочинцях було створено список «Літопису» Граб’янки. На ньому є напис: «З бібліотеки Семена Капніста», тож очевидно, що список було зроблено для миргородського полковника Василя Петровича Капніста[8], який заступив на