Читати книгу - "Господиня"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я зойкаю…
Прокинулась я, вся мокра від поту. Перш ніж заснути, я обмацувала невеличкий шрам від власного втілення. Маленький рожевий рубець був ледве відчутний на дотик. Ліки, що їх дав мені цілитель, зробили свою справу.
Погано загоєний Джаредів шрам був не надто переконливим маскуванням.
Спрямувавши погляд на світильник, що горів поряд із ліжком, я чекала, поки вирівняється дихання. Після реалістичного сновидіння у жилах клекотав адреналін.
Ще один сон, який за своїм змістом нічим не відрізнявся від багатьох інших, що мучили мене протягом останніх місяців.
Ні, не сон. Спогад.
Я досі відчувала на губах жар Джаредового поцілунку. Перебираючи зім’яте простирадло, руки мимоволі потягнулися вперед, у пошуках того, чого там не було. У серці защеміло, а руки нарешті здалися і, так ні до чого й не дотягнувшись, знесилено упали на ліжко.
Я зморгнула з очей непрохану вологу. Скільки ще мені це терпіти? Як узагалі хтось здатен вижити у цьому світі й у цих тілах, спогади яких не бажають переходити в минуле, як їм слід? А емоції настільки сильні, що я вже не розумію, які з них належать мені?
Завтра я, певно, почуватимусь утомленою, але зараз усі мої чуття були настільки збуджені, що на кілька годин про сон можна було забути. Якраз виконаю свій обов’язок і поставлю у цій справі крапку. Може, мені стане легше, коли більше не доведеться про все це думати?
Я підвелася з ліжка і підійшла до комп’ютера, що самотньо стояв на столі. За кілька секунд ожив монітор, і ще за мить відкрилася пошта. Адресу шукачки знайти було нескладно. У мене було всього чотири контакти: шукачка, цілитель, мій новий роботодавець із дружиною, а також розрадниця.
Я надрукувала без жодного привітання:
Моя носителька, Мелані Страйдер, була не сама. Хлопця звати Джеймі Страйдер. Він її брат.
На якусь мить я запанікувала, подумавши про силу своєї господині. Увесь цей час я навіть не здогадувалася про існування хлопчика — не тому, що він для неї нічого не значив, а тому, що вона охороняла його більше за всі ті таємниці, які мені вдалося розкрити. Чи має вона ще таємниці такої величини? Щось настільки святе, що не проявляється навіть у снах? Невже вона настільки сильна? Коли я друкувала кінець повідомлення, мої пальці тремтіли.
Зараз він уже має бути підліткового віку. Років тринадцятьох. Вони жили в таборі тимчасового проживання, здається, на північ від Кейв-Крік, штат Аризона. Проте це було кілька років тому.
Ви можете перевірити це місце на карті. Якщо згадаю більше, одразу повідомлю.
Лист надіслано. І щойно це сталося, мене охопив жах.
«Тільки не Джеймі!»
Ці слова пролунали у моїй голові так чітко, ніби я сама промовила їх уголос. Страх переповнив моє єство.
Та, незважаючи на страх, я ледве стрималася, щоб не надіслати шукачці ще одного листа і не вибачитися за маячню, яку їй написала. Не почати запевнювати, що на той момент перебувала у напівсні, тож нехай вона не зважає на моє дурне повідомлення.
Бажання було не моє.
Я вимкнула комп’ютер.
«Я тебе ненавиджу», — прогарчав голос у моїй голові.
— Тоді тобі краще зникнути, — різко відповіла я. Звук власного голосу знову змусив мене здригнутися.
Це вперше Мелані заговорила до мене після втілення. Вона ставала сильнішою. Так само, як і сни.
І в тому не було жодних сумнівів. Завтра доведеться зустрітися з розрадницею. На саму думку про це на очах виступили сльози розчарування й приниження.
Я лягла в ліжко, накрила обличчя подушкою і спробувала взагалі ні про що не думати.
Розділ 5Нерозраджена
— Привіт, Вандрівнице! Проходь і сідай. Почувайся як удома.
Я стояла, вагаючись, на порозі кабінету своєї розрадниці — одна нога там, друга тут.
Розрадниця ледь помітно усміхнулася — очевидячки, моє вагання видалося їй кумедним. За місяці практики мені стало набагато легше читати з виразу облич: тепер я розрізняла найтонші зміни, найменші порухи м’язів. На лиці розрадниці водночас прозирало розчарування через те, що мені й досі ніяково до неї приходити.
Зітхнувши, я неохоче зайшла до маленької яскраво освітленої кімнати і присіла на своє звичне місце — на м’яке червоне крісло, що стояло у найвіддаленішому кутку кабінету.
Розрадниця піджала губи.
Аби не зустрічатися з нею поглядом, я задивилася у розчинене вікно на хмари, що пропливали на тлі сонячного диска. Кімната була сповнена тонкого запаху солоної морської
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Господиня», після закриття браузера.