Читати книгу - "Мері та її аеропорт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Герман, — буркнув Герман із кімнати і зробив музику тихіше, — дуже приємно. Чай будете?
— Буду. І не тільки чай.
Врешті-решт все закінчилось тоді небанальним сексом.
Тому, коли слідчий з особливо важливих справ Романов спитав, де він був у понеділок, у день убивства, між 13-ю і 14-ю, Герман відповів, що вдома. Звісно, підтвердити це ніхто не міг. Окрім Тетяни, але її коханець… Її коханець не був каратистом чи боксером, але його прізвище було відоме в місті майже всім, і говорили його навіть між собою лише пошепки. Це був відомий бандит, тому назвати менту ім’я Тетяни було рівнозначно самогубству. Звісно, вона просила залишити все, що відбулося, поміж ними, у таємниці. Навіть за буденних обставин так було краще. Не кажучи вже про обставини нинішні. Тому зовсім передчасно надавати цьому неприємному дядькові зайві козирі для шантажу. Тим більше, подумав Герман, що сусіди теж повинні були чути музику або бачити, коли він виходив на роботу. Але слідчий його розчарував, зауваживши, що ніхто із сусідів його не чув і не бачив, як і коли він вийшов з дому. Тобто алібі в нього немає.
— Та все значно гірше, громадянине Германе, значно. — Романов запустив ніздрями ще два кільця диму прямо йому в обличчя.
— Розумієте, шановний… Ви Тетяну Соколову знаєте? Дівоче прізвище Кальченко, старша донька ваших сусідів? Повинні знати. — Гостре обличчя слідчого розтягнулось у посмішці. Посмішка видалась Герману неприродною, фальшивою, і він уже готовий був її зненавидіти, але посмішка була ще й по-справжньому ментівська, така собі всезнаюча підла хвалькувата посмішка, тому Герман настерігся ненавидіти її зараз. Він відклав ненависть на потім.
— Ви не нервуйте, — продовжив Романов, — не нервуйте. Так уже вийшло, нічого не поробиш. Треба якось викручуватись. Давайте разом і спробуємо згадати. Ви бачили коли-небудь жовтий «фольксваґен-жук»? Наприклад, у понеділок, у день убивства?
Першого разу з незнайомою жінкою гарний секс рідко коли вдається. Але того разу стався виняток. Може, вплинули регулярні Германові тренування, може, її професіоналізм, а може, просто так склалося, і їм пощастило, зірки зійшлись у ту обідню минулопонеділкову пору, врешті-решт, усе вийшло добре, усе вийшло природно, небагато слів, багато емоцій і насолоди. Герман завжди із задоволенням згадував такі хвилини, у них, йому здавалося, було багато справжнього. Потім він іще раз прийняв душ, Тетяна пішла. Не поспішаючи, він також одягнувся, подивився у вічко, чи немає пані Польської, вийшов, зачинив двері і пішов незвично тихими сходами на вулицю. Прямо перед під’їздом стояв жовтий «фольксваґен-жук». Таких машин у їхньому місті він досі не бачив, тому глянув на номери. Номери були українські, які точно, він не звернув уваги. Усе це, за винятком візиту Тетяни та сцен небанального сексу, Герман і розказав слідчому Романову. Він просто не надав значення тому, що «фольксваґен» стояв біля під’їзду, от і все. До чого взагалі тут він, як це кореспондується з ним, із Германом?
— А не треба так нервувати, це зайве, — голос слідчого Романова був спокійним. Герман уважно стежив за його рухами, шукав у словах підтексти, але, здавалось, Романов був упевнений у тому, що казав. Навіть надмірно впевнений. — Значить, ситуація в тебе така, — продовжив Романов. — Алібі немає: був ти дома чи не був, одному Богові відомо. І…
— А мотив, який же в мене був мотив? — Герман криво посміхнувся і перевів очі зі слідчого на календар «Комп’ютерів». У подальшому потрібно все ж не погоджуватись з макетами, які пропонують клієнти, дивитись соромно!
— …і бували ви в тій квартирі неодноразово: спробували придивитись, розрахувати все. Пояснюю і показую. — Слідчий дістав із ящика столу візитку Германа, на якій простим олівцем було написано: «Понеділок, о 13.15, офіс». — Ви були неуважними — це лежало прямо на столі перед убитою, Вікторією М. Ви випадково залишили цей речовий доказ. Такі ось деталі й відрізняють професіоналів від дилетантів… У вас була зустріч призначена, зустріч начебто по роботі. До речі, у вашому службовому журналі півроку тому зафіксовано замовлення від їхньої контори… Тому вони і відкрили вам двері. Це у вас цікава ідея була… Вони двері відкривали тільки людям перевіреним і знайомим…
— Міліціонеру, наприклад…
— Досить базікати! Твій подільник, придурок, Журавльов Вадим, — Герман сіпнувся, як від удару током, — в усьому зізнався. Ось його свідчення. Читай!
Герман обережно взяв чотири папірці. Віддруковано машинкою, з помилками. Глянув відразу в кінець. Там стояла дата, вчорашнє число, від руки, нерозбірливо, майже дитячим почерком: «З моїх слів записано вірно», — і підпис. Вадим Журавльов. Увесь текст Герман одразу осмислити не зміг, навіть загальної суті. Пробігся очима взагалі. Потім спробував читати уважно, з самого початку, не поспішаючи. З написаного виходило, що він, Герман С., і Вадим Журавльов, його давній приятель, за попередньою згодою, детально розробивши план, убили п’ятьох людей на вулиці Першотравневій з метою помститись за дружину Журавльова, Соню, яка була відправлена до Греції працювати покоївкою і не повернулася додому начебто тому, що загинула там у автокатастрофі. Але Журавльов не вірив цій інформації, бо Соня, перед тим як зникнути, два рази телефонувала йому і жалілась, що її примушують працювати повією, а їй уже набридло. Тому він вирішив помститися тим, хто займався працевлаштуванням дружини, і вбити їх. Але сам він не впорався б, тому за 20 000 американських умовних одиниць найняв Германа С., свого давнього друга. Так і було написано: «…американських умовних одиниць…» Були і пом’якшувальні обставини — вбити хотіли не п’ятьох, а трьох, але так уже вийшло…
У Германа волосся на голові піднялося дибки. Тепер усе стало на місця. І чому він тут, і чому його зараз поки що не б’ють… Але, мабуть, краще б били. Вадима він востаннє бачив… стоп-стоп-стоп… Він приходив нещодавно, хиткий, у пом’ятому светрі, неголений, щось розпитував, сидів, розказував, про дружину також, але Герман неуважно якось слухав, про щось своє думав, подивлявся в монітор… Журавльова Герман знав давно, з самого дитинства. Вони жили в одному будинку, але Вадим завжди був схильним до речей напівкримінальних, у результаті за крадіжку мопеда в п’ятнадцять років потрапив на підліткову зону. Потім, теж за крадіжку і начебто
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мері та її аеропорт», після закриття браузера.