Читати книгу - "Інший вид, Алла Сєрова"

Ліка розплющує очі й нетямиться з жаху. По її тілу стікає густа темна кров, вона стоїть у калюжі крові, кров тече в каналізацію, парує, Ліка раптом чує характерний солонуватий присмак на губах. Вона хоче крикнути, але голос не слухається її. Вона не може ворухнутись, а кров стікає, стікає, і немає кінця її жахливому рухові. Ліка стогне. Вона розуміє, що попалась.

Звідси їй не вийти, а кров гаряча, майже окріп…

— Ліко, що ти робиш?

Знайомий голос. Ліка підводить очі — і Аліна висмикує її з душової. Крові нема, але вода тече тільки гаряча.

— Ти що, вирішила зваритися? — Аліна закручує кран. — Хух, тут повно пари. Так можна зіпсувати серце, знаєш? Поглянь, ти ж червона, як варений рак. Ще б трохи, то були б опіки.

Аліна загортає Ліку в простирадло й виводить у кімнату.

— Сідай отут, зараз Марека покличу, хай гляне на тебе.

Ліка мовчить. Так жахливо те, що сталося, вона впевнена, що все було насправді, адже вона навіть смак відчула… Ліка закриває обличчя руками — їй страшно. Як там Катя кричала? «Там кров! Кров!»

«А якщо вона бачила те саме? — Ліка ціпеніє від несподіваного здогаду. — Адже не буває двох однакових марень. Отже, вона теж бачила, як і я?»

— Ось, поглянь, — Аліна вбігає в кімнату. — Що робити, Мареку? Вона така червона! Я думаю, вона заснула там, але ж вода така гаряча!

— Зараз, не хвилюйся так, — Мар’ян заглядає в очі Ліки. — Ну, чого ти, мала? Що це ти утнула? Мало не зварилася. Алінко, переправмо її до ліжка. Вона перевтомилась. Ох, ці мені домашні дівчатка, такі тендітні! Намасти їй шкіру кремом — про всяк випадок. Ось, пий.

Ліка робить кілька ковтків. Вода прохолодна, приємна, тож у голові прояснюється. Ліка дивиться осмислено, і Мар’ян задоволений.

— Намасти її кремом — і спати. І сама лягай, ти теж маєш відпочити.

— Я звична. Добраніч, Мареку, дякую тобі.

Мар’ян виходить, а Ліка відчуває, як прохолодні пальчики Аліни торкаються її запаленої шкіри. Крем теж прохолодний і м’який. Ось руки дівчини торкаються її грудей, наносячи крем і масажуючи шкіру, ось спускаються нижче, на живіт. Ліка з жахом відчуває сильне збудження, якого вона ще ніколи не знала.

— Повернися на живіт, намащу тобі спину.

Голос Аліни такий далекий, а хвилі насолоди напливають, Ліка не може більше витримати і стогне, бо руки Аліни пірнули між її стегон, легкими рухами втираючи крем. Раптом Ліка скрикнула, вигнулась, солодка судома на мить прокотилася тілом — і вона поринула у глибокий сон.

Вранці Ліка довго не могла підвести погляд на Аліну. І тільки біля підніжжя 70-метрового горба, на якому височів замок, Ліка трохи відстала від групи і потягла за рукав Аліну. Бо вона будь-що хоче з’ясувати.

— Що то було вчора? — Ліка дивиться Аліні в очі. — Я хочу знати. В мене досі все гаразд було з орієнтацією, але…

— Те, що було, не має жодного стосунку до твоєї орієнтації. Ти була втомлена, напружена і злякана. Тобі треба було розслабитися й заснути — і це був найдієвіший засіб. Легкий еротичний масаж. Я рада, що тобі сподобалось.

— Так, але саме це мене й лякає!

— Даремно. Це ж не секс — тільки масаж. Тобі це було потрібно.

— Але мені сподобалося!

— Ну, звісно! Я саме цього й хотіла. Ліко, не будемо більше про це. Якщо я тебе чимось образила, вибач. Мабуть, я не мала права без дозволу робити цю річ.

— А що ти сама при цьому відчуваєш?

— Ти маєш на увазі, чи збуджуюсь я так само? Авжеж, ні, з якого дива? Я просто проводжу процедуру, розраховану, до речі, тільки на жінок з нормальною орієнтацією. От і все.

— А взагалі?

— Що «взагалі»? Чи щось мене збуджує так? Чесно скажу: ні. В мене вже чотири роки не було чоловіка, а до цього були тільки ґвалтівники.

— Але ж це страшно!

— Всяке буває в житті, Ліко. Як у кого складеться.

— Дякую тобі… за все.

— Нема про що говорити.

Вони наздоганяють гурт. Мар’ян стурбовано озирається на них, але обличчя Аліни холодне й непроникне, а Ліка чимось занепокоєна. Мар’ян хоче підійти до них, але стримується. Мають самі з’ясувати, а буде потрібен — покличуть.

— Мукачівський замок стоїть уже більше тисячі років, — жінка-гід впевнено проговорює завчений текст. — Його почав будувати мадярський князь Алмош, використавши на роботах полонених слов’ян — понад три тисячі. Люди не знали тоді з’єднувальних розчинів, отож доводилось кожен камінь обробляти так, аби з одного боку мав жолоб, а з другого — виступ. Своїм виступом камінь западав до іншого каменя, а ще для іншого він був жолобом. Саме так брили з’єднувалися в мур.

Кожен новий володар замку намагався осучаснити його, будівництво не припинялося впродовж кількох століть. Природно, що цю велику будову оповито багатьма легендами, з яких чимало дійшло до наших днів. Наприклад, про замковий колодязь подейкують, що його викопав сам чорт, а за це князь Корятович, тодішній володар замку, пообіцяв гору золота, а обіцянки не дотримав. І чорт помстився, відібравши воду. Також кажуть, що з цього колодязя починається дорога до пекла.

— Ого, а це вже цікаво! — Віка плеще в долоні. — Ото була б практика! То що, колеги, ліземо? Либонь, там ми й знайдемо князя Алмоша. Візьмемо в нього інтерв’ю.

— Вибачте, ми тут із такими