Читати книгу - "Марні зусилля кохання, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
(Вилазить на дерево)
Входить король з папером у руці.
Король
Ах!
Бірон
(убік)
Клянуся небом, і він поранений! Ну-бо далі, любий Купідоне. Ти своєю опереною стрілою вразив його в саме серце! Зараз я дізнаюся про його таємниці!
Король
(читає)
«Так ніжно вранці сонце золоте
Зарошену троянду не цілує,
Як промінь, що з очей твоїх іде
І сушить сльози - ллю вночі їх всує.
Не сяє срібний місяць, що внизу
Розлився на прозорій водній сині,
Так, як твій образ крізь мою сльозу,-
Ти в кожній світишся моїй сльозині.
Тож, наче в колісниці осяйній,
В сльозині котишся ти величава;
Поглянь на сльози, що течуть мені,-
У них тобі твоя засвітить слава.
Так не люби, щоб ніс я, раб краси,
Твій образ милий в дзеркалі сльози.
О королево королев! Така ти
Прекрасна, що й не в силі я сказати».
Як їй скажу про біль? Чи цим куплетом?
Записку в листі залишу... Хто йде там?
(Ховається за дерево)
Входить Лонгвіль з папером у руці.
Король
(Убік)
Лонгвіль! Читає... Вухо, слухай, жди!
Бірон
(убік)
Безумець ще один прийшов сюди.
Лонгвіль
Ох, клятву я зламав!
Бірон
(убік)
Папір несе, як той клятвопорушник.
Король
(Убік)
Це ж глум! І він закоханий, мабуть.
Бірон
(убік)
Авжеж, п’яниці люблять тих, що п’ють.
Лонгвіль
Невже тут перший клятву я ламаю?
Бірон
(убік)
Ти не хвилюйся: двох уже я знаю,-
Ти наш завершуєш тріумвірат,
Із чим тебе я привітати рад.
Лонгвіль
Боюся, що розчулить не зумію
Я віршами свою любов, Маріє!
Порву їх і скажу в простих словах.
Бірон
(убік)
О рими! Це в Амура на штанах
Нашивки. Тож не рви їх.
Лонгвіль
Будь що буде.
(читає сонет)
«Твоїх очей риторика премила,-
Хто б заперечити небесну зміг? -
Мене від клятви одвернуть зуміла.
Тому я не боюсь провин моїх.
Зрікаюсь жінки; знай, богине чесна,
Зрікаюсь не тебе - молюсь тобі;
Мій світ - земний, твоя любов - небесна;
Яви до мене милість у журбі.
Клятьба - дихання, а дихання - пара,
Її спивай, як сонце з вишини,
Світи моїй землі, жива і яра;
Я винний, та не відаю вини:
Який же дурень чи мудрець, питаю,
Не зломить клятви, щоб ввійти до раю?!»
Бірон
(убік)
Богиню з гуски він собі створив, дивись ти!
Зве м’ясо божеством. Та це ж поганство чисте!
Прости, о боже, нас! Ми збилися з путі.
Лонгвіль
Як передати? Хтось іде. Слід відійти.
(Відступає убік)
Бірон
(убік)
Сховались всі, мов діти, й не знайти.
Сиджу, як напівбог, вгорі в розмаї,
Шаленців тайни я спостерігаю.
О небо, глянь! Іще мішок у млин!
Дюмен! Впіймався птах іще один.
Входить Дюмен з папером у руці.
Дюмен
О Кет божественна!
Бірон
(Убік)
Ну й дурень він!
Дюмен
Клянусь, красо сяйлива, ти - небесна!
Бірон
(Убік)
Клянусь, він бреше, бо вона - тілесна.
Дюмен
Затьмить і золото твоя коса.
Бірон
(убік)
Це ворон золотий! От чудеса!
Дюмен
Струнка, мов кедр!
Бірон
(убік)
Сутула в неї спина,
А ще й плече криве.
Дюмен
Ясна, як днина!
Бірон
(убік)
Коли не світить сонце й дощик ллє.
Дюмен
Моє здійснись, бажання!
Лонгвіль
(убік)
І моє!
Король
(убік)
Здійсни й моє, о боже!
Бірон
(убік)
Амінь! Моє також! Молитва хай поможе!
Дюмен
Вона, мов жар, мені бентежить кров,
Забути прагну - не дає любов.
Бірон
(убік)
В крові у тебе жар? Багато крові?
Так випусти і станеш знов здоровий.
Дюмен
Я ще раз прочитаю власну оду.
Бірон
(убік)
Послухать дур я маю знов нагоду.
Дюмен
(читає)
«Раз на рік цвіте весна,
Для кохання теж одна,-
Ружу вбачив я палку;
Вітер віяв на лужку
І, незримий, поміж трав
Ніжно квітку цілував.
І в бентезі молодій
Квітці я сказав тоді:
- О, коли б, як він, я міг
Жар відчути щік твоїх.
Руки зв’язує зарок,
Я не можу рвать квіток!
Клятва зайва молодим:
Любо ружі рвати їм.
Не візьміть за гріх, молю,
Що від клятви одступлю.
Ради тебе Зевс би сам
Позабув свій божий сан
І Юнону огрядну,
Щоб кохать тебе одну».
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марні зусилля кохання, Вільям Шекспір», після закриття браузера.
