Читати книгу - "Байда князь Вишневецький, Куліш П."

липових дубровах королівських.

А татарва, побачивши, що в Диких

Полях верхові не горять могили, [81]

До Вишневця підкрались чамбулами. [82]

Байда

Хіба ж під присудом замковим люде,

Міщане наші, отчичі, гербові

Дворяне, слуги по індигенату, [83]

З панцерними боярами [84] поснули

Чи в горілках та в пиві потонули?

Княгиня

Багато й тих, що дуками в них звались,

Людей статечних, добрих і тверезих,

Пішло в козацтво через ті напої,

Корми великі і страшні побої.

А хто зоставсь, ховався по затонах,

По пасіках, лугах, бобрових гонах.

Байда

То й замок наш остався без залоги?

Княгиня

Була залога в Вишневці й на замку,

Не дано клунь татарам підпалити;

Да тілько ми поїхали на прощу,

Щоб господа за вас обох молити,

І тут, під манастирським гаєм...

Байда

Проща, се, нене...

Княгиня

Знаю, що ти скажеш, сину;

Та нововірство ваше не лікарство

Для матері, що втратила дитину.

Увіходить посланець.

Посланець

Пресвітлий князю! падишах великий

Тебе з Тульчинським паном просить в раду,

На Замок Щастя, в Золотому Розі.

Потреба пильна, просить бути вборзі. [85]

Байда

На Замок Щастя... щастя... Світ гіркий вам

Розкошами солодкими сміється;

А нам, козацтву з-за сумних Порогів,

Монастирем він боєвим здається.

Посланець

Козацтву з-за сумних Порогів, князю...

Назвав єси Пороги словом певним:

Бо сумом дишуть і на наше царство,

Немов пекельним поломєм підземним.

Вас кличе падишах, щоб зміркувати,

Як з вогняним драконом воювати,

Що виплив з Січі і що ні спіткає,

Жере, пліндрує, на пожар пускає.

Байда

Га, справді?.. Є й над вами суд і сила.

Посланець

Ся, князю, сила нас із глузду збила:

Бо вже галери наші потопила

І море Трапезонтом [86] освітила.

Байда

Еге!.. Нехай, побачим, поміркуєм,

А може, й іншу річ яку прочуєм.

Посланець

Річ інша тілько та, що допливає

Ротата гідра до Босфорських замків

І полом'єм безощадним сягає

Аж до самого Сховища Коханків.

Байда

Чував ти певно на сумних базарах,

Як віщі струни стиха рокотали...

Оце ж через ясир ваш невгавущий

Козацькі душі пеклом запалали.

Іди. На раду поспішу негайно

І все зроблю по нашій руській правді,

Так як годиться князеві з варягів

І козакові між козацтвом, Байді.

(Виходить посланець).

Ходімо, нене, відпочинь у мене.

Побачим, що в тяжкій біді чинити...

Ще посланець... Не знають бусурмени,

Як полом'є козацьке погасити.

О, віруй, нене! буде суд правдивий,

За сльози, за твоє велике горе:

Турецькою ненавидною кров'ю

Ми сповнимо Босфор і Чорне море.

Княгиня

Не знаю, що за мислі в тебе, сину,

І голова не зносить... Думка думку

Жене, як хвиля хвилю, про дитину,

Про тиху, чисту, ясную голубку.

(Виходить у нетямі).

Увіходить посланець з листом над головою.

Посланець

Велика і преславная цариця

Востоку й Заходу, Хуррем-Хасеки, [87]

Всіх королів потужних королиця,

Тобі здоров'я й радощів навіки!

Байда

(взявши листа, сам до себе)

Здоров'є - може, радощів не буде.

Не радощами я живу, журбою...

Нехай ликують-веселяться люде;

Я закінчу рахунки із судьбою.

(Читає мовчки, а дещо голосно).

"Гріхи ворожих вір, ворожих націй

Аллах на небі важить справедливо,

Ми ж на землі божественні закони

Толкуємо в своїм запалі криво.

Одна наука вірі не похибна,-

Та що повчає ворогу прощати

І полонян, без окупу й тиранства,

У рідний край до роду відпускати.

Я грішну душу облегчити мушу:

Бо й я вловила золотом пташину,

Що райським голосом про рай співала

І звеселяла матір Україну.

Оддай її Тульчинському, мій князю.

Я знаю все... Я бачила черницю,

Незнана їй, і чула, що спіткало

У Вишневці княгиню-удовицю..."

Спасибі! Розв'язала ти нам руки...

Се радощі мої. Я веселюся:

Не думатиму про дівочі муки

І з ворогів од серця насміюся. -

Голубко, нене! не вдавайсь у тугу:

(Ідучи за сцену).

Безодня нам безцінний скарб вертає,-

Я до цариці поспішу з поклоном.

(Згадавши про посланця).

Нехай вона вовіки процвітає!

(Виходить посланець).

А ти, турецька земле, не спасешся

Ні Роксоланою, ні Соліманом:

Бо з Магомета вже давно смієшся,

Зробивши милосердника тираном.

(Виходить).

СЦЕНА ТРЕТЯ

Боса Скеля в Босфорських Челюстях.

Увіходить Байда і семеро його побратимів під червоним бунчуком і хрещатим прапором.

Байда

Чи снилося шановній паніматці

Або її спасенниці, Катрусі,

Колись в коші козацькому сидіти

І на козацькі іграшки гледіти?

Один з побратимів

Сих іграшок до суду не забудуть

Поклонники арабського пророка...

Вже над Галатом [88] полом'є палає,

Мов золота гора крізь хмари сяє.

Другий

Сим золотом Орді вони заплатять

За той ясир [89] великий з України,

Що ним в серцях козацьких дику помсту

З ненавистю страшною розбудили.

Байда

Против воріт галатських настромляли

Гаків у мур, щоб татарву лякати,

А козаки багаттє розіклали:

Видніше кату буде катувати.

Чи знаєте, брати, яка се хвиля?

Коли б схотіли ми зайняти башту,

В котрій ховався Соліман Великий,

Поки його на царство посадили,-

Ми б у Царграді дива наробили.

Третій

Ми й так велике диво виробляєм:

Із пельки лева здобич вириваєм.

Байда

Все, що робили ми й робити будем,

Ніщо перед великим сим моментом.

Тепер би можна, браттє, нам підняти

Усіх невольників і всю голоту

Болгарську, грецьку, македонську, сербську