BooksUkraine.com » Гумор » Щоденник Україножера 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Україножера"

162
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Щоденник Україножера" автора Іван Семесюк. Жанр книги: Гумор. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 27
Перейти на сторінку:
страшно, але історичні обставини склалися так, що саме колгосп має найпотужнішу культурну трансляцію в Піднебесній. Можете подякувати за це плебейському стилю свого життя. Дякувати краще сокирою. Омінь.

СЛОВО № 21. Про Шо

Діти мої! Ось вам повчальна притча про лінгвістич­ний параліч на кримському пляжі.

Молодий ельф чемно грів на сонечку своє задубіле тіло, аж раптом стався курортний конфлікт на полі­тичному ґрунті (через тапчан) з якимсь плямистим московитом. Якщо в давні часи оркочухонське воїнство розпочинало грабунок з татарського «ура!», то нині вживає питомо слов’янський бойо­вий оклик «чьо!». Ось і цей московит стартанув на ельфа з нахабною пред’явою та почав його за-ти-чьоківать з таким розрахунком, що той засцить і здасться у полон. Але ельф не розгубивсь, підвівся з рушника, і пролунало над тапчанами переможне агроельфійське «Шо?!». «Шо, блядь чьо?! Шо ти чьо, блядь?! Шо, сука чьо?!». Моско­вит злякавсь, втік і розчинився в катакомбах свого санаторного сховища. Таким чином наше шляхетне «Шо?» подолало їхнє огидне «Чьо!».

Якщо хтось візьметься увічнювати вкраїнську ідентичность, то він має створити тяжкий граніт­ний монумент нашому загальнодержавному «ШО?» і прикрасити ним Майдан. Тільки уявіть собі, гігантське стометрове гранітне «ШО?», освіт­лене сотнею військових прожекторів. Як на мене, це повний омінь.

СЛОВО № 22. Мертвий блазень

Із поховальною тугою і жалем пірнув я в холодні потоки ельфійського гумору. Не хатнього або комунального, а медійного. Гумору, що ллється з телета радіоефіру на ваші наївні макітри. Гумору, що виникає цілеспря­мовано, через зусилля спеціально навчених штатних жартунів. Висновок невтішний.

Якщо зазирнути правді в кишеню, то мусимо чесно визнати: коли мешканець Піднебесної Наддні­прянщини хоче посміятися, ба навіть просто банально паржать в тілівізор, він змушений звер­татися до оркочухонських шаманів — Мартіросяна і Бульдога-Харламова. Не дивно, адже ці чаклуни часом здатні кумедно під’їбнути навколишнє. Тут перед очима встають чорні тіні вітчизняного смайл-хоррору: пан Всєлєнскій та летючий цвинтар штучної посмішки «96 Квартал» (це пристосуванське кубло естрадних пацюків).

Може, й не варто розділяти гумор на хороший та поганий, смішний та відсутній. Проста людина, а в Піднебесній це майже почесне звання, цілком задовольняється гарним пуком із дупи в якості почесного жарту. Чом би й ні? Але інтелігента на тонких ногах пук чомусь не вражає. Освіта, виховання, природня кмітливість, складна організація особистості — все це потребує чогось більшого, ніж дупний пук «96-го Квар­талу», де нахабно примостився веселий посєлковий чорт із гаражним їбальником. Чорт, що здатен іржати, але насилу вичавлює з себе відповідний привід.

Крім того, досі на вечірніх молоток-шоу типу «Вкраїна має таланти» замилування публіки викликає майже біблійний гумор ім. Павла Глазового в українскам стілє. Я ледь не гепнувся з ослінчика, коли побачив в якійсь популярній гуморотворчій передачі такого собі підлітка-селючка (здібного, між іншим) у виши­ванці і з гладкою рожевою мармизкою. Він (2012 рік!!!) енергійно читав сумні сатиричні меморандуми П. Глазового та озвучував власні репліки на фоль­клорні кмітливості другої половини 19-го століття. Про Петра з Наталкою, про цибання в гречку, про цього довбаного Гриця з його неолітичними вечорни­цями. І ельфи іржали. Іржали (тут мене не обдуриш) рефлекторно, бо звикли сміятися «про Гриця». Між тим, цей Гриць давно лежить в Тарзановій Могилі і не ходе на жодні еротик-вечорниці. Чому б не жартувати в такому разі про невдале полювання на мамонта? Але це сакраментальне питання. Омінь.

СЛОВО № 23. Ніч Брами

Діти мої! Дурні агроельфийські тьолки з робітничих кварталів полюбляють цукрові статуси за непро­стую женскую жізнь. Статуси про те, які вони пантові істоти і що варто лишень через свою пацанську необачливість проїбати таку неймовірну тьолку, то буде лихо і журба, аж до суїциду. Перед очима постала картина.

Ніч. Тьолочій гуртожиток в Чугуєві. Тиша. Гучний храп. Раптом в двері прохідної гучно вдирається здоровенний та упрілий ландскнехт взірця 16-го століття, лютий і п’яний. В одній руці тримає тяжкий і добре загострений фламберг, а у другій — новий моргенштерн. Розрубує вахтьоршу навпіл до кафельної підлоги і починає методично, під високочастотний вереск тьолок в халатах і тапках, розганяти це мишаче кубло. Страшний ґвалт. І тут, абсолютно неочікувано для всіх, Лєнка із квадрат­ною сракою і немитою на ніч головою в бігудях, промовляє з виразним харківським акцентом на весь піщєблок: «Мужчіна чясто бросает женщіну, патаму што нє может удерживать ту планку, кото­рую взял, штоби єйо добітца ... ❤»

У цю ж саму мить планету нахуй зриває з соняч­ної орбіти і настає незапланована Ніч Брами. Цикл існування Всесвіту завершено, наступний почнеться за мільйони кальп. Лишається тільки тотальне НІЩО, і посеред цього похмурого НІЧОГО маячить рожева косметичка, де сховано щипчики, шматочок ватки і пілочька для пазурів. До наступного циклу. І пиздець.

СЛОВО № 24. Парламентський крокодил

Слухайте уважно і осягніть! Наснивсь мені, панове, симптоматичний і, водночас, потужний сон, а уві сні склалася така дивна ситуація, знаєте, як ото буває уві сні, коли абсолютно ненормально-абсурдна фігня або явище сприймається як щось цілком нормальне, як життєва даність. Кароче, така сама історія, як ото на Вкраїні відбувається — повний абсурд, а сприй­мається наче так і треба. Так ось, переїхав я зі своїх небесних чертогів до маєтку в зачухане село на Київ­щині. Ну і заходився там господарювати. Діло помалу просувалося, коли я несподівано усвідомлюю, що на городі живе крокодил. Такий собі зеле­ний нахабний крокодил із чомусь довгими ногами і чималим блідим кендюхом. За фенотипом схожий на позафракційного депутата з характером простим, як тамбур, карочє, народний типаж абсолютно. Ну, ото ж крокодил, ну, нормально, хулі тут такого.

Все б нічого, але дивлюся, він починає прояв­ляти до мене гастрономічний інтерес. Тобто нічого не робе, а тільки дивиться масними очима, але нутром відчуваєш, що насувається непростий період у житті. Почала та тварина ближче й ближче підходити до хати. Одного разу я собі пораюсь на веранді, коли дивлюся — воно в двері лізе, добре що поріг високий і воно не встигло продертися. Я двері прихлопнув, а воно в ті двері сіпається, і так, знаєте, страшно мені стало, бо бачу настав час шо-то решать, як той казав. Я закривсь в хаті і заходився пиляти з мисливської рушниці обріза (щоби в бою набути маневреності), а воно вже на дворі круги намотує, почало лютувати й ломитися страшно на веранду. Я ж допиляв обріза, запхав в нього набої і налаштувався того крокодила застрелити. Вгадав мить, коли в щілині дверей промайнула його огидна пика — і

1 ... 12 13 14 ... 27
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Україножера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Україножера"