BooksUkraine.com » Гумор » Щоденник Україножера 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Україножера"

162
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Щоденник Україножера" автора Іван Семесюк. Жанр книги: Гумор. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 27
Перейти на сторінку:
прямо в їбальник засадив йому два вбивчі постріли. Прямо в його парламентську заточку. І нічого не сталося. Він навіть не помітив.

Тоді я збагнув, що саме відбувається, і згадав, що таких лютих крокодилів показували колись по УТ-1 в передачі про природу. Що вони страшно нєуязвімі і дуже кмітливі, і боротися з ними немож­ливо. Показували, як вони під час апокаліптичної посухи в Африці вдень відсиджуються в калюжах, щоби не засохнути, а вночі здатні на шаленій швид­кості долати величезні відстані до наступної калюжі (як ото від Білої Церкви до Черкас), по дорозі вбива­ючи все живе та їстівне.

Ну от, я цю всю історію збагнув і упрів від страху. Зрозумів, що цього аватара українського парла­ментаризму з хвостом мені не здолати, а від цього переляканий я й прокинувся. І спалахнула в голові страшна думка, що Верховна Рада Вкраїни остан­нього скликання — це назавжди. Отак, бляць, і буде, допоки Земля не охолоне — Вічне Метафі­зичне Парламентське Кубло зі смачним і недорогим буфетом, а в ньому товчуться фракційні і позафракційні крокодили, і пиздЯть, і пиздЯть, і пиздЯть, і пиздЯть — вічно. А ми через щілину у веранді дивимось, дивимось, дивимось, дивимось... як вони пИздять, пИздять, пИздять. Омінь.

СЛОВО № 25. Агротрансгуманізм

Діти мої! Осягнув річ настільки очевидну, що аж спіт­нів. Виявляється, серед вас існують спеціально навчені агроельфи яких величають традиціоналіс­тами і консерваторами. Якщо ви десь (в гасторономі або в пенсійному фонді) бачили неприємно бородатих дядь і номенклатурно-одухотворьонних тьоть — то це вони. Ці дяді й тьоті оперують одним чарівним словосполученням «традиційні цінності».

Традиційні ж цінності, між тим, бувають різні, залежно від традицій. Традиції, своєю чергою, трапляються діаметрально протилежні — від свят­кового поїдання зміїного калу в Сочєльнік, і аж до фінансування космічних програм НАСА (це теж традиція, хоч і модерніша за канібалізм).

Розмірковуючи про це, второпав, що нема більш консервативних традиціоналістів, ніж послідов­ники вчення трансгуманізму, а підозрілі дяді з номенклатурними тьотями — це просто відгомін льодовикових змагань за шматок кремнію. Гідному устремлінню покращити людське життя, позба­вити людину страждань, віддалити мить її смерті, вдосконалити її здібності за допомогою передо­вих технологій (стрибки з бубном через мухомори теж колись вважалися передовою технологією) — цьому устремлінню більше років, ніж будь-якому чорносотенному вшануванню пеньків на галявині. Традиціоналіст і консерватор, насправді, це такий вчений-окулярник, який вигадує нові ліки від раку. Інженер, який конструює роботизовану лінію по складанню роботизованих ліній. Генетик, який втручається в ДНК з метою трохи поліпшити здоров’я нащадків. Вони — послідовники традиції, що зробила з лякливої абізяни винахідливу людину. Дуже консервативної традиції самовдосконалення, допитливості, жаги до життя, ну і далі за списком чеснот. Це — традиція гуманістичного спрямування і вона дуже давня.

А ще існує традиція зашкарубло-містичного напрямку, з бородатими дядями і духовністю. Агроельфійські традиціоналісти є типажами переважно городніми, неолітичними, розумово спокійними і мрійливими, адже неоліт — це епоха без воєн, без металу, епоха стабільних горохових врожаїв. А от традиціоналісти Близького Сходу або Кавказу досі не вилізли з епохи раннього заліза, а це були часи різанини, доступної зброї, осатанілих ватажків та хуйових врожаїв. Саме тому в кожної тамтешньої абізяни під ліжком сховано загорнутого в ганчірку кулемета і жменю канабістих шишок.

А ще існують традиціоналісти американські. Вони виховуються на цікавій, дуже консервативній тради­ції виробництва ахуєнно точних і коштовних ракет, котрі останнім часом розжилися гнучким інтелектом і обскакали в цьому плані багатьох випускників вкра­їнських учбових закладів. Ця традиція — поза часом.

Крім того, існує традиціоналізм московитський. Це традиціоналізм епохи бронзи, коли металева зброя є, але вона дорога, і тому доступ до неї мають тільки спеціально навчені підрозділи державних бабуїнів, котрі через цю обставину безкарно псують все живе.

Ще існує інший цікавий традиціоналізм, а саме словацький. Ця традиція полягає в тому, що там консервативно ніхуя нема.

Особисто ж я, Недайбог господь небесний, виступаю за Конституційний Агротрансгуманізм і наступні цінності: за аборти на гей-парадах, за антиклерика­лізм, але з преференціями для уніатів, за національну революцію, за ГМО, за генетичне втручання в мусорів, за відродження шляхетної бульбоельфійської мови, за Макдональдс, але з узваром, за ракетні удари по папуаських святинях (окрім буддійських монастирів і деяких адвайта-ашрамів). Також, за примноження романсько-готичного спадку в архітек­турі, за барокову музику в громадському транспорті і за андроїдів у державних приймальнях. Також я за темне ірландське, але проти Чєчєтова і слави рускава аружия. Окремим пунктом в моїй програмі стоять позбавлені практичної мети жорстокі лабора­торні експеременти над комувністами.

Залишилося прикрасити цей варіант консерватив­ного агротрансгуманізму влучною назвою. Лише не збагну — якою. Принаймні ця програма здається реалістичнішою за програму партії Регіонів на 3027 рік. Омінь.

СЛОВО № 26. Вервольф

Діти мої! П’ять год тому купив собі такі люті та цупкі труси сімейного типу (парашути), шо тільки сьогодні порвалися. Можуть, коли хочуть.

Але мова не про це. Щороку весь регресивний світ відзначає день народження цікавого аквалериста, географічного дизайнера і корінного аватара тевтон­ської нації, кривавого акціоніста Вервольфа Гримлера.

Крім того, я дуже люблю наспівувати в рідкісні хвилини відпочинку московитських пісень, таких, як «Чорний Мордор», «Любо, орки, любо», «Ой, то нє назгул, то нє назгул». Помітив цікаву особливість цих чудових пісень: якщо замість тради­ційного тексту просто співати «вервольф гримлер», то виходить ще милозвучніше.

Чорний Мордор

Вервольф Гримлер, Вервольф Гримлер

Вервольф Гримлер, фюрер мой

Вервольф Гримлер, Вервольф Гримлер

Вервольф Гримлер, я не твой!

Любо, орки, любо.

Фюрер Вервольф Гримлер, фюрер Верволъф Гримлер

Фюрер Вервольф Гримлер, Гримлер фюрер ти Вервольф

Лібе майне Гримлер, майне кляйне пуппе

З нашим фюрерочком не приходиться тужить!

В світлі останніх культурно-історичних зсувів здається, що це і є оригінальні оркочухонські тексти, а знайомі нам з дитинства слова вигадали Лаврентій Бєрія та Йосип Двалін в чекістських кабінетах. До речі, про це мало хто знає, але в підручниках з оркочухонської мови за восьмий клас знайдено чимало оркографічних помилок та непевностей.

— Углуче, як ти провів літні канікули?

— їздив до батьків в Чорну Церкву, Снаго Шагратівно.

— Омінь.

СЛОВО № 27. Піклування

Діти мої! Пролітаючи над гніздом тітушкі, тобто над звичайним спальним районом, помі­тив я гострим зором непритомне людське тіло. Не збите машиною і не зморене після роботи, а п’яне. Лежало воно на стежині під гарячим сонцем, з червоною як буряк пикою, а палило тими

1 ... 13 14 15 ... 27
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Україножера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Україножера"