Читати книгу - "Зламані янголи"

Вона опустила погляд.

— Якийсь час так і було. І ні, Вицинський такої не співав. Він любив марсіян, захоплювався ними й казав про це публічно. Саме тому про нього можна почути лише у зв’язку з граною теорією ядра. Його позбавили фінансування, більшість результатів його досліджень замовчали й віддали все це на поталу Картерові та Богдановичу. А ці дві курви за це розкішно відсмоктали. Того ж року комісія ООН проголосувала за збільшення стратегічного бюджету Протекторату на сім відсотків — і все через параноїдальні фантазії про марсіянську надкультуру, яка десь існує й чекає на можливість нас атакувати.

— Ловко.

— Так, і абсолютно неспростовно. Всі астрогаційні мапи, які ми знайшли на інших планетах, підтверджують висновок Вицинського: кожний світ ставить себе в центр мапи так само, як Марс, і самим по собі цим фактом залякують ООН, щоб вона зберігала великий стратегічний бюджет і сяку-таку військову присутність по всій території Протекторату. Ніхто й чути не хоче про справжнє значення досліджень Вицинського, а всякого, хто заговорює про це надто голосно чи намагається застосувати їхні результати у власних дослідженнях, або негайно лишають без фінансування, або висміюють, що врешті-решт зводиться до одного.

Вона закинула свою цигарку в вогонь і подивилася, як та спалахнула.

— Це і сталося з вами? — запитав я.

— Не зовсім.

На останньому складі в її голосі щось помітно клацнуло, наче повернувся замок. Я чув, як у мене за спиною йде берегом Шнайдер, в якого вичерпався чи то список справ у шатлі, чи то терпіння. Я знизав плечима.

— Як хочете, поговоримо про це згодом.

— Можливо. А тепер, може, розкажете мені, нащо сьогодні була потрібна вся ця мачо-фігня з великими перевантаженнями?

Я позирнув на Шнайдера, коли він підсів до нас біля вогню.

— Чули? Скарга на розваги під час польоту.

— Грані пасажири, — буркнув Шнайдер, опустившись на пісок і бездоганно включившись у блазнювання. — Нічого не міняється.

— Ви їй скажете чи мені сказати?

— Ви самі цього захотіли. «Сімка» є?

Вардані простягнула пачку з цигарками, а тоді кинула її Шнайдерові та знову повернулася до мене.

— Ну?

— Узбережжя Данґреку, — повільно проказав я, — хай якими були його археологічні чесноти, належить до територій Північного рубежу, а Північний рубіж визначено Клином Каррери як одну з дев’яти основних цілей, необхідних для перемоги у війні. А судячи з того, скільки органіки там наразі зазнає ушкоджень, кемпісти дійшли того ж висновку.

— І?

— І я не сказав би, що затівати археологічну експедицію, поки там б’ються за володіння територією Кемп і Клин, розважливо. Нам потрібно відвернути бойові дії.

— Відвернути?

Чути недовіру в її голосі було приємно. Я підіграв їй, ще раз знизавши плечима.

— Відвернути або відстрочити. Залежно від того, що спрацює. Суть у тому, що нам потрібна допомога. А таку допомогу ми отримаємо лише у компаній. Ми їдемо до Лендфолла, а оскільки я теоретично маю бути на дійсній службі, Шнайдер — кемпістський дезертир, ви — військовополонена, а це — крадений шатл, нам перед цим потрібно трохи замести сліди. З супутникових зображень нашої тамтешньої маленької сутички з розумними мінами випливатиме, ніби вони нас збили. Обшук морського дна виявить відповідні уламки. За умови, що ніхто особливо не придивлятиметься до доказів, нас запишуть у зниклі безвісти, заявивши, що ми випарувались, а це мене цілком влаштовує.

— Гадаєте, на цьому все й закінчать?

— Ну, це ж війна. Тим, що людей убивають, навряд чи багато кого здивуєш, — я витягнув хмизину, що стриміла з багаття, й заходився креслити в піску примітивну мапу континенту. — О, їм може стати цікаво, що я робив тут, якщо мусив прийняти командування на Рубежі, але такі подробиці після конфлікту забуваються. Наразі бійці Клину Каррери на півночі досить сильно розкидані, а Кемпові сили досі відтісняють їх до гір. Із цього флангу до них підходить президентська гвардія, — я тицьнув у пісок своєю імпровізованою указкою. — А тут — повітряні удари айсбергового флоту Кемпа з моря. У Каррери є важливіші проблеми за з’ясування конкретних обставин моєї загибелі.

— І ви справді гадаєте, що Картель зупинить усе це лише для вас? — Таня Вардані різко перевела вогненний погляд з мого обличчя на Шнайдерове. — Ти ж насправді в це не повірив, так, Яне?

Шнайдер відмахнувся рукою:

— Просто послухай його, Таню. Він підключений до машини, він знає, про що говорить.

— Так, справді, — напружені палаючі очі різко перейшли на мене. — Не думайте, ніби я не вдячна вам за те, що ви витягнули мене з табору: я вдячна. Ви, мабуть, і уявити собі не можете, яка я вдячна. Але тепер, вибравшись, я була б дуже рада пожити. Це, оцей план, суцільна маячня. Ви просто приведете нас до загибелі — чи то в Лендфоллі від рук корпоративних самураїв, чи то під час стрілянини в Данґреку. Вони не будуть…

— Ви маєте рацію, — терпляче озвався я, і вона здивовано затихла. — Де в чому ви маєте рацію. Великі корпорації, ті, що належать до Картелю, навіть не глянуть на цей план. Вони можуть нас убити, запроторити вас на віртуальний допит, поки ви не скажете їм те, що вони хочуть знати, а тоді просто замовчать усе це діло, поки війна не закінчиться, й вони не переможуть.

— Якщо вони переможуть.

— Вони переможуть, — запевнив я її. — Вони завжди так чи інакше перемагають. Але ми не підемо до великих гравців. Ми маємо бути розумнішими.

Я замовкнув і, чекаючи, потицяв у вогонь. Краєчком ока побачив, як Шнайдер від напруження нахилився вперед. Без Тані Вардані на борту всій цій затії гаплик, і ми всі це знали.

Море, шепочучи, вилазило на берег і поверталося назад. У глибині вогню щось ляскало та тріскалося.

— Гаразд, — вона злегка ворухнулася, наче прикута до ліжка людина, що переходить у менш болючу позу. — Продовжуйте. Я слухаю.

Шнайдер гучно зітхнув з полегшенням. Я кивнув.

— Ось що ми зробимо. Ми націлимося на одного конкретного корпоративного оператора, досить невеликого й голодного. Може, ми й не одразу його вирахуємо, але це має бути нескладно. А націлившись, ми зробимо йому пропозицію, від якої він не зможе відмовитися. Унікальна спеціальна пропозиція, обмежена в часі, покупка за зниженою ціною, задоволення гарантовано.

Я помітив, як вона перезирнулася зі Шнайдером. Можливо, вона озиралася на нього лише через цю багату грошову образність.

— Хоч який він малий і голодний, Ковачу, ви все одно говорите про корпоративного гравця, — вона пильно поглянула