Читати книгу - "На твоєму боці, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Перед тим, як піти в аудиторію, телефоную Ніці та прошу прийти у вбиральню. Староста обіцяє скоро бути, а поки її немає, дивлюсь у вікно, яке якраз виходить у бік стоянки. Червона спортивна машина досі там, отже, Дан не збирається нікуди їхати. Але крім неї я бачу і чорну БМВ Х7, на якій одного разу їхав Дан. Можливо, це не та сама автівка, адже номерів я не пам'ятаю. Ну не міг Дан одразу на двох машинах в універ приїхати.
– Привіт! – вітається Ніка, і я одразу ж відлипаю від вікна.
– Привіт! – кажу.
– Ось твоя зарплата, – вода дає мені конверт, і я швидко ховаю його в сумку. – Давида звільнили, і я більше не зможу працювати в тому ресторані.
– Мені шкода, але… він на це заслуговує, – кажу, як є. – Я не збиралась з ним спати, і добре, що мені вдалося врятуватись.
– Дивна ти, – фиркає Ніка. – Думаєш, що хороша робота сама до тебе прийде? Так не буває.
– І що ти пропонуєш? – питаю. – Віддаватись кожному другому, тому що він роботу може дати?
Ніка хмуриться, а я розумію, що наступила на її болючий мозоль. Швидше за все, так вона і робила. Я не можу її звинувачувати. У кожного свій вибір. Але я такого не розумію.
– Пробач, що так вийшло, – говорить стримано. – У суботу я буду працювати в клубі. Планується багато гостей, а персоналу не вистачає. Якщо хочеш, візьму тебе з собою.
– Хочу, тільки якщо роботодавець не такий мудак, як Давид, – кажу.
– Це жінка. Можеш не хвилюватися, – Ніка усміхається, і ми разом залишаємо вбиральню.
Коридори поступово заповнюються студентами та гулом голосів. Ми не поспішаємо заходити у задушливу аудиторію, тому що Ніка хоче щось мені розповісти.
– Цього року у нас поповнення, – стишує голос. – Двоє студентів перевелись до нас з Америки. Прикинь?
– Хто при здоровому глузді переводиться з Америки сюди? – дивуюсь.
– Не знаю, – знизує плечима. – Мені наш куратор по секрету сказав. Сьогодні побачимо цих хлопців. Мабуть, вони багаті та гарні.
Чомусь на думку відразу приходить Дан, але хлопців двоє, а Дан – один. Отже, навчатись він буде не зі мною. Це добре. Навіть не уявляю, як ми вживемось в одній групі.
Дзвінок змушує нас зайти в аудиторію, і Ніка одразу ж йде у свій перший ряд. Я спереду сидіти не люблю, тому займаю своє улюблене місце в останньому ряді. Тут нікого немає, і я почуваюсь чудово.
Спочатку приходить наш куратор і розповідає про плани та завдання на цей рік. Слухаю його одним вухом, тому що й так усе знаю. Для мене головне – добре навчатися і разом з тим працювати, щоб було за що жити.
Якоїсь миті гримають двері у мене за спиною, і всі, як за командою, повертаються назад. Я не стаю винятком і роблю так само. Розумію, що це нові студенти з'явилися, але коли бачу їх… почуваюсь несповна розуму.
Їх двоє, як і говорила Ніка, але… Це Дан і… Дан! Двоє абсолютно однакових хлопців, які чомусь витріщаються саме на мене. Один з них усміхається кутиками губ, а інший хмуриться… На одному темні джинси та чорна футболка, а на іншому – світлі та біла футболка.
Це що, жарт такий? А може, я починаю божеволіти з цим Даном?
– Студенти, прошу вас познайомитися з вашими новими одногрупниками! Це Дан та Ян Мазури. Вони до нас з Америки перевелися.
Дан і Ян? То їх справді двоє? Але як таке може бути? І з ким з них я зіштовхнулася стільки разів?
Мої одногрупники вітаються з новими студентами, а я від шоку рота не можу відкрити. Та якщо я думала, що на цьому сюрпризи закінчаться, то сильно помилялася. Хлопці шукають місця, де можна сісти, і вирішують зробити це поруч зі мною. Сідають по обидва боки від мене, і тепер на нас витріщаються всі.
– Привіт, Лізо! – нахиляється до мого вуха Дан, чи то Ян… – Схоже, сама доля знову звела нас разом.
– Дурниць не говори, – втручається другий брат, і голос у нього злий і невдоволений. – Ця дівчина сама кидається на хлопців. Така ж, як усі.
Чого? Він це серйозно?! Придурок пихатий!
Відкриваю рота, щоб відповісти, але… не роблю цього і знову його закриваю. Здається, я починаю щось розуміти. Цих хлопців дійсно двоє, і, швидше за все, я бачилася з обома…
Один – самовпевнений Дон Жуан, а інший – вічно чимось незадоволений придурок. Якщо добре розібратися, то можна зрозуміти, хто є хто. Настя переспала з Даном, отже, Дон Жуан це він, а вічно злий – це Ян. Усе доволі просто. Начебто.
Куратор продовжує щось розповідати, а я ніяк не можу зосередитися на його словах. Просто ці двоє, по обидва боки від мене, дико нервують. Дан залипає у телефоні й, здається, дочекатися не може, коли все це закінчиться, а Ян… просто спить. Кладе руки на стіл, а на них голову, і очі заплющує.
Я намагаюсь не дивитись на нього, але виходить так собі. Ян гарний. Навіть дуже. Зрозуміло, чому всі дівчата у захваті від братів. Навіть я погляду не можу відвести, хоча розумію, що не варто витріщатися.
Якоїсь миті Ян розплющує очі, і я завмираю, як вкопана. Розумію, що треба відвести погляд, але не роблю цього. Просто помічаю одну деталь, дуже важливу, як на мене.
В одного з хлопців, мабуть, Дана, зелені очі з сірим вкрапленням. Я вже бачила їх одного разу. У Яна вони теж зелені, але вкраплення синє. Дуже гарний колір. Я такого ще не бачила.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На твоєму боці, Уляна Пас», після закриття браузера.