Читати книгу - "Щастя на порозі, Уляна Пас"

Коли за виворотом починає танути сніг, поцілунок вже й не здається мені чимось найнеобхіднішим. До того ж мені шалено холодно, навіть не зважаючи на те, як горить обличчя. 

Я першою розриваю поцілунок - і Натан одразу хмуриться. Не подобається мені, коли він ось так зводить брови до перенісся, усмішка пасує цьому чоловікові значно більше. 

- У мене сніг під одягом, - пояснюю, і Краєвський реагує миттєво. Він нарешті дає мені свободу і навіть руку подає, щоб я могла встати. Ми обоє засніжені та добряче збуджені. Я бачу, як важко дихає Краєвський і списую його стан на те, що він не хотів би завершувати наш поцілунок. 

- Ходімо в дім. Тобі треба зігрітися, - ми не розмовляємо про те, що було кілька хвилин тому. Я знімаю з себе верхній одяг і відчуваю неабияке полегшення, коли опиняюся у теплій кімнаті. 

- Потрібно змінити пов'язку, - киваю на його руку і помічаю, що кров просочилась через бинт. Навіть не уявляю, як Натан зміг тримати у цій руці лопату і не відчувати біль. Хоча, хто ж сказав, що він його не відчував? Можливо, саме біль допомагав йому заспокоїти те, що рвалося зсередини, а тут ще й я з'явилася на допомогу. 

Краєвський мовчки йде за мною на кухню і мовчки слідкує за тим, як я знімаю старі бинти та накладаю нові. Здається, що нам обом є що сказати, але ніхто не хоче розпочати розмову першим. 

- Мені треба в душ. Не хочу захворіти, - кажу перед тим, як покинути кухню. Натан лише киває і мовчки мене відпускає. Не знаю, що відчуваю зараз. Всередині все перемішалося. Я ніколи не була такою, як Маша, не кидалася у вир з головою. Навіть у єдиних стосунках, які у мене були, завжди думала перед тим, як щось робити. Перший інтим відбувся тільки через пів року залицянь хлопця. А поцілувалися ми лише на третьому побаченні. 

Я не знаю, чому з Натаном все так стрімко. Ми одне одному зовсім чужі люди. Але мене так сильно тягне до нього, наче магнітом. Можливо, справа у його таємничості? Він здається таким одиноким, хоча одночасно й дуже сильним. А може, щось сталося у його сім'ї, що тепер він не любить Новий рік і тікає сюди від усього світу?

Я довго стою під гарячими струменями води і все думаю… думаю… думаю… Натан має рацію, у мене і так проблем вище голови, а я забиваю голову ще й ним. А що, коли він і в іншому має рацію? Можливо, наша зустріч не випадкова? Можливо, не просто так між нами відбувається взаємне притягання? 

Хоч би що там було, я не повинна більше повторювати власні помилки. Цей поцілунок відбувся на емоціях, і більше я не буду втрачати контроль. Ні за яких обставин!

Аня міцно спить, коли приходжу у кімнату, тому тихенько вмощуюся поруч з нею. Я пообіцяла собі не думати про цього чоловіка, та все одно прислухаюся до шуму за дверима. Сама не розумію, у який момент засинаю, а от прокидаюся від тихого голосу десь поруч. 

У кімнаті горить лише нічник, але я добре бачу Натана з Анею на руках. Схоже, вона прокинулася, а я навіть не почула. Краєвський носить крихітку по кімнаті і тихенько щось їй розповідає. Я майже не дихаю, спостерігаючи за цією картиною, і знову пригадую власні слова, сказані йому за столом. Я дійсно хотіла б, щоб саме Натан був батьком Ані. Він відповідальний і, здається, починає щось відчувати до маленької. Та є ще Артем, і я не знаю, чого можна чекати від цього хлопця. Слова Натана про брата повністю збігаються з тим, що я сама про нього думаю. 

Мені таки доводиться встати, тому що Ані потрібно приготувати суміш. Коли сідаю, погляд Натана зупиняється на моїх коротеньких шортах. Я одразу шкодую, що не одягнула штани. 

- Я приготую їй суміш і повернуся, - кажу тихо і швидко покидаю кімнату.

Поки кип'ятиться вода, у мене є час трохи заспокоїтися. Здається мені, що треба якнайшвидше забиратися звідси, а то ще одну ніч в компанії Краєвського я просто не переживу. 

Повертаюся у спальню і забираю крихітку у Натана. Поки годую її, він слідкує за нами з іншого краю кімнати. Добре, що хоча б футболку одягнув і не спокушає мене тут своїм підтягнутим тілом. Коли розумію, що думки знову не туди мене ведуть, починаю злитися. Сама ж сказала, що не буду про нього думати, а думки знову туди ж. 

- Як твоя рука? - запитую, коли Аня, нагодована і щаслива, знову опиняється на ліжку. Я знаю, що зовсім скоро вона знову засне і що роботи тоді у компанії цього чоловіка… навіть не уявляю. 

- Нормально. У мене був чудовий лікар, - посміхається Натан. 

- Спасибі, що прийшов до Ані. У мене вперше таке, що я не чула, коли вона прокинулася, - чесно зізнаюся.

Несподівано Натан робить кілька кроків мені назустріч, і, коли зупиняється надто близько, я знову забуваю, як дихати. Кляте притягання, щоб його! 

Чоловік обережно торкається здоровою рукою мого чола і, здається, таким чином намагається зрозуміти, чи є у мене температура. 

- Не гаряча. Може, просто перевтомилася? - він знову хмуриться, розглядаючи моє обличчя. - Може, варто знайти помічницю, яка могла б приглядати за Анею? 

- У мене немає коштів на помічниць, - тихо відповідаю. Натан забирає руку, але відходити не поспішає. - До того ж не впевнена, що зможу комусь її довірити. Я вже тисячу разів пошкодувала, що хотіла залишити її батькові. 

- І про те, що зустріла мене? - цікавиться Краєвський.

- Не знаю поки що… - знизую плечима. - Поруч з тобою я… себе не впізнаю, і це лякає трохи. І ти мене лякаєш, тому що я зовсім тебе не знаю. Таке враження, що у тебе в голові свій власний світ, а те, що відбувається навколо, не справжнє. 

- Ти наче наскрізь мене бачиш, - Натан знову намагається зблизитися. Його рука тягнеться до мого обличчя, та цього разу я не готова робити помилки. Відступаю, а він розуміє мене без слів.

- Тобі краще піти до себе. Я втомилася, - кажу сухо, наскільки це взагалі можливо.

Краєвський не злиться. Просто киває головою і покидає кімнату, тихо причинивши за собою двері. Аня засинає, а я ще довго лежу і розглядаю стелю над собою. Швидше за все, завтра ніхто дороги не розчистить. Треба протриматися всього один день. Здається, що тут такого? Але насправді це неймовірно важко. Я, наче божевільна, тягнуся до цього чоловіка, хоча добре розумію, що робити цього не треба.