Читати книгу - "Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я шоковано обертаюсь назад та застигаю у дикому жаху. Таким Робертом я ще не бачила. Очі палають вогнем, а погляд такий, ніби обіцяє спалити всіх вщент, якщо хоч хтось наважиться його не послухатися. Напевно вперше за довгий час я гублюся. Справді не знаю, що робити далі і як реагувати на все, що відбувається. Роб нагадує зараз як мінімум ревнивого чоловіка, який прийшов забирати невгамовну дружину з нічного клубу. Я, звичайно, не впевнена, але чомусь мені здається, що саме так все і відбувається.
Інстинкт самозбереження нагадує, що треба валити з усіма іншими. З хлопцем у такому стані я залишатись тут не бажаю. Я знаю, на що він здатний у спокійному стані, а в такому навіть здогадуватися не хочу. Мені страшно навіть подумати, що може бути далі.
Бачу, як усі хлопці з його команди дуже активно рушили у бік виходу, і я нарешті змушую ноги рухатися. Потрібно валити звідси якнайдалі. Відчуваю, як шкіру палить від пильного погляду хлопця, але вперто намагаюся вдати, що я в танку і мені теж терміново потрібно на вихід. Звичайно, я здогадуюсь, що чорта з два хто мене звідси випустить. Але потрібно бути справжнісінькою ідіоткою, щоб не спробувати змитися звідси найпростішим способом.
- А ти куди намилилася? - Роберт перегороджує мені шлях настільки швидко і несподівано, що я врізаюсь у нього на повній швидкості. Звичайно, я втрачаю рівновагу і лише руки хлопця, які в цю саму секунду стискають мою талію, не дають мені цього зробити.
- Мені на пари треба! - Намагаюся вирватися з його залізної хватки, але роблю лише все гірше, бо хлопець тепер не тільки сильніше мене стискає, а й притягнув до себе настільки близько, що його подих обпалює шкіру на обличчі.
- Секундою тому ти не пам'ятала про пари, а дуже вміло трясла дупою заманюючи всіх у цьому залі, а зараз згадала, що тобі потрібно йти? - Швидше за все, у його запаленому мозку ці слова можуть бути компліментом. Але точно не для мене.
Я розтягую губи в саркастичній усмішці й відразу впиваюся нігтями в його руку на своїй талії, від чого хлопець сильно кривиться, але не відпускає мене.
- Мабуть, погано трясла, якщо тільки тебе й підчепила! - Шиплю у відповідь і зовсім не думаю про те, якою буде реакція хлопця на мій вибрик.
- Ти взагалі берегів не бачиш, Виштребенька?! - Гарчить і втискає мене у своє тіло настільки сильно, що наші губи мало не стикаються в поцілунку.
- Якщо хотів залицятися до мене, то треба було слухняно приповзти до моєї кімнати й чемно погавкати під дверима, Робі, — нічого не можу вдіяти зі своїм характером. Огризатися цьому козлу, напевно, в моїй крові і я просто ніяк не можу себе контролювати в цю саму мить.
- Ще одне слово, Виштребенька, і я за себе не ручаюся, - його усмішка більше нагадує звірячий вищир. Хлопець явно не збирається мене відпускати, а те, що його руки почали повзти від моєї спини до сідниць, взагалі говорить про те, що хтось тут знатно знахабнів!
- Бачу, ти без мене тільки в неприємності влипати можеш, друже. - Голос Патріка лунає дуже близько і дає мені фору. Я дуже вдало вивертаюсь із захоплення Роба і навіть примудряюся вліпити йому дзвінкого ляпаса.
- Жеребець шалений! - Ричу і тут же відскакую на пару кроків назад.
Якщо до цього Янг був злий, то зараз він перебував у повному сказі. Здається, йому не сподобалося, що не всі беззаперечно виконали його наказ і не змилися з зали.
- Ти вуха зранку забув почистити, Патріку?! Я сказав усім вийти! - Патрік лише посміхається і робить крок уперед і таким чином я повністю опиняюся за його спиною.
- Ну якщо ти не наздоганяєш з першого разу, то доведеться озвучити, що мені начхати на твої накази.
- Звалив і залишив мене з дівчиськом наодинці!
- Алісо, ти хочеш тут залишитися? - Патрік розвертається і дивиться на мене. Я лише можу негативно хитнути головою у відповідь.
Я в шоку від того, що відбувається. Він уже вдруге за добу заступається за мене. Навіщо йому це потрібно?
- Бачиш, Янг, дівчина не горить бажанням спілкуватися з тобою.
- Виштребенька, ти ж розумієш, що це для тебе означає?
Ага, розумію, мені й так уже торба по всіх фронтах світить, так що своє становище я точно не погіршу тим, що зараз, користуючись нагодою, дуже швиденько звалю звідси.
- Для мене це шанс встигнути на заняття і з твоєю успішністю, Робі, я б теж не прогулювала пари, - підморгнувши я вибігаю із зали поки у мене є можливість і подумки дякую Патріку. Він мій герой. Я з ним навіки не розрахуюсь. Робитиму за нього домашнє завдання, купуватиму в столовці булочки й здуватиму порошинки. Тобто Патрік просто нормальний, але на тлі Роберта починаєш цінувати таку рідкісну якість у хлопцях.
Як тільки я вилітаю зі спортзалу, як одразу ж натрапляю на дівчат з групи підтримки, які беруть мене в кільце.
- Ти не хочеш нічого нам розповісти? - Питає та, яка своїм зовнішнім виглядом нагадує найбільше опудало.
– Хочу. Останні новини: пару секунд тому, коли я була ще там, обидва були цілі та неушкоджені, - посміхаюся і хочу пройти, але вона утримує мене за руку.
- Хто ти така, що вони через тебе знову гризуться?
- Так, тільки недавно у них сталося перемир'я, - підтакує інше дівчисько, але з того, що я бачила, перемир'ям там навіть не пахне. Що ж у них тоді було?
- Поняття не маю, про що ви, - ціджу крізь зуби й струшую з себе клешню опудала, - якщо мені буде що вам розповісти, то я обов'язково так і зроблю, але поки що ми з вами не настільки близькі.
- Може, нам треба когось покликати? Мало чим ці двоє там займаються. Раптом уже підлогу зали рознесли? - Судячи з того, як усі перешіптуються, то хлопці на таке здатні, - я зараз збігаю за футболістами, тільки вони зможуть їх розняти.
Дівчина, яка все це говорила, ще з місця не встигає рушити, як відчиняються двері спортзалу і з неї виходить він. Пом'ятий і пошарпаний, але іншого взагалі не видно.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш», після закриття браузера.