Читати книгу - "Тілоохоронець для не коханої, Олександра Малінкова"

        Майже десята година ранку. Адель спустилася сходами й тихо наблизилася до дверей кухні, прислухалась.                            

       Вона не могла відповісти собі, чи готова зараз бачити Лекса. Відношення до нього таке суперечливе. Ада відчуває, що як людина він можливо хороша, але остаточно не вирішила, чи може йому довіряти. Звідки він взявся? Цього вона теж не знала. Та більше всього вона боялася себе коли він поряд, своїх думок, вчинків та емоцій.                 

       Але так чи інакше, її життя, її тремтяча душа зараз залежать від нього. Він її захист та єдина надія на порятунок.                   

       Олексій інтуїтивно обернувся й зустрівся з Адель поглядом.           

- Привіт, - тихо промовила вона.             

      Лекс погано приховав своє здивування від нового зовнішнього вигляду дівчини, яке можна було прочитати по його обличчю. Брови підскочили догори, а він заціпенів, так і лишивши чашку з кавою, на пів дорозі до рота, міцно стискаючи її в руках.

        Сьогодні дівчина перший раз за останній час з’явилася перед ним у нормальному вигляді. Замість темних тіней – ледь підфарбовані вії. Замість зухвалої червоної помади – рожевий блиск. Засоби ж які вирівнювали тон шкіри, чи пудра – відсутні взагалі. Русяве волосся розпущене та вирівняне. Вдягнута у  білий топ та білі спортивки з хлопку.

       У такому стилі вона виглядала більше, як молода дівчина-підліток, ніж як жінка двадцяти п’яти років. Хоча так вона напевне стала більше відповідати своєму статусу, а не походити на жінку Гота невизначеного віку.

- Мені кава теж буде? – Його реакція трішки збентежила, радше хай переключиться на приготування кави, ніж буде розглядати її й далі.

- Так, звичайно, - він вийшов з заціпеніння, й ввімкнув кавову машину.

         Навіть легше дихати стало, коли він відвернувся від неї. Як тільки відвести очі від його сідниць? Від його сильних рук.

        Адель відчула, як  щоки зрадницьки запалали, а в грудях забракло кисню, натомість серце як навіжене почало підстрибувати й робити сальто! Треба негайно на щось переключитися, або прийдеться хуткенько робити ноги звідси, поки своїм зовнішнім виглядом не видала себе з головою. Мабуть на лобі вже великими буквами проявляється фраза: «Я тебе хочу, Лексе».

         Ох вона ж і вскочила! Лишатися з ним весь час на одинці, це все одно, що потрапити до пустелі з пляшкою води й відчувати кожну хвилину спокусу прикластися до неї губами. Майже два метри м’язів і ходячого сексу.

         Олексій підсунув до неї тарілку з бутербродами й чашку гарячої кави, а сам тим часом відповів на вхідний виклик його сотового.

- Привіт, - привітався він, з того боку було чути  ніжний жіночий голос, він всміхнувся і відійшов до вікна.

         Чомусь про те, що в нього може бути дівчина, або ж навіть сім’я, Ада не подумала. Дівоче серце неприємно стиснулося від розчарування, а ще більше від своєї дурнуватої поведінки. Від того, що вона, дурепа, сміла на щось розраховувати, хоч сама того й не бажала, й сотні раз вмовляла, не робити цього. Не западати так. Він всього лише найманий працівник, який має просто виконувати свою роботу, йому за це платять. Рано чи пізно він піде. Та от тільки що буде з нею самою коли чоловік відмовиться від його послуг? Треба тверезо розцінювати ситуацію. Павло одразу ж це зробить, як тільки запідозрить, що він сподобався Аді. Нащо йому конкурент, та ще такий, якому Арестов програє по всім параметрам?! Зрозуміло ж, й Ада не ідіотка, що в інтересах чоловіка оберігати її життя, доки вона не вступить у спадщину. Адже у разі її загибелі з якихось то причин, будь то аварія, як минулого місяця, чи заказне вбивство, чи імітоване самогубство, всі гроші відійдуть  так званій мачусі та зведеній сестрі, які її на дух не переносять. Де шанс, що Ольга чи її доня не прикладуть до цього руку? Мова йде про десятки мільйонів, а гроші, та ще й не малі, й не таке роблять з людьми.

- Як Діана? – Продовжував Олексій бесіду по телефону. – Так, дуже хочу її побачити. Нажаль зараз немає можливості.

Дівчина помітила, як на його мужньому обличчі читається смуток.

- Поцілуй її за мене, - продовжив він.

         Коли розмова закінчилася, зібрав порожні чашки та тарілки й почав їх мити.

- У тебе є сім’я, - вона навіть не питала, а сенс питати, коли відповідь така очевидна.

- Є сестра і племінниця, - відповів він рівним тоном.

То була хвилинна слабкість, зараз же його голос та обличчя знову не виражають жодних емоцій.

- Мені прикро, що через свою роботу, та через мене ти не можеш бути зі своїми близькими, - випалила вона на одному подиху, її більше цікавило, чи здогадається він, як полегшало їй на душі.

        Якби ще не відчувати при цьому докори сумління. Невже вона така егоїстка? Коли це вона стала такою? Але ж як гарно, що це не дружина!              

- То може в тебе є якісь справи у місті? – Він ледь посміхнувся, у знайомій своїй манері, тільки кутиком рота.

        Ада сумно зітхнула. Ну що вона йому скаже? Що з останнього разу, коли вона виходила з цього будинку в неї лишилися страшні спогади, а ще десяти сантиметровий шрам на тулубі! Що щоб її витягти з машини прийшлося вирізати двері!