Читати книгу - "Гробниця світла та помсти, neliksi"

— Ми подумали, і вирішили, що будемо далі з вами товаришувати, все таки, ти одна із нас.

— Ми вам вдячні, дуже. Особливо тобі, Тайсоне.

— Але вбивство, яке ти зробила, воно не обдумане, твій вчинок, несе за собою невідомі наслідки.

— Я розумію, але що я могла зробити?

— Спочатку, все добре обдумати.

— Та годі вам, нам вже нічого не змінити ‐ вигукнув Ейден, поглядаючи на цих двох.

— Якщо чесно, я навіть радий, що так сталося. Мара була така зла і несправедлива. Вона навіть заборонила мої улюблені тістечка, 

    бо тому, що там була кориця, а у неї бачте, на неї алергія.

Всі поглядаючи на нього, почали сміятись.

— Ей, це взагалі то не смішно! ‐ в нього теж зявилась, усмішка на обличчі.

В цей момент, я зрозуміла, щобще так ніколи не відчувала себе комфортно, адже їхня доброта, підтримка та розуміння створюють атмосферу,                                                                                     в якій я можу бути самою собою, відчувати себе прийнятою і цінною. 

Я насолоджуюсь, кожним моментом спілкування і відчуваю, глибокий зв'язок з людьми навколо.

Незважаючи на жваве спілкування, яке тривало протягом усього вечора, ми всі несподівано позасинали біля каміну,                                                                                                                       занурившись мрії під м'яким світлом вогню. 

Легкий шурхіт дров і тихий тріск, створювали мелодію, що заспокоїти наші серця.

На ранок, коли в кімнаті ще панувала тиша, мене ніжно розбудили промінці сонця, що пробивалися крізь штори і грали на стінах.

Я тихенько, ступаючи на дерев'яну підлогу, пішла на кухню.

Раптом, хтось легко позаду мене обійняв, моє серце забилося швидше.

Обернувшись, він мене легко поцілував, і я не змогла стримати усмшку, яка розцвіла на моєму обличчі, випромінюючи радість і щастя,                                                                                                   які переповняли моє серце.

— Доброго ранку - промовивши сонним голосом, він поглядав на мене.

— Доброго ‐ почервонівши, я зрозуміла, що між нами тепер нові стосунки.

У нас виникла невелика пауза.

Наш ранок пройшов неймовірно, ми згадували вчорашні, смішні моменти та розмови. Пізніше до нас приєднались, Ейден та Сабія.

— Таак, ну що, тепер наша остання місія допомогти Гестії і розкрити свою стихію.

— Якщо, до цього часу у неї невиходило її розкрити самостійно, треба допомогти їй, іншим способом.

— І як?

— Оо, я знаю! - вигукнув із-за столу Ейден.

— Ну кажи.

— Один раз, я читав книгу, про відьму, яка допомагала всім розкрити свій дар від природи, хоча сама вона ніякого дару й не мала.

— І що?

— Ну, я пропоную, піти до відьми.

— Ти здурів? Вони не ладять з нами.

—  Може із світлеями вони й ворожують, но з нами вони мають хороші відносини.

Світлеї - називають народ, з країв Світла.

Темниші - називають народ, з країв Темряви.

— Ти є одна з нас, так що, вона тобі допоможе.

— Ну добре, і куди йти?

— Є одна хороша відьма, Магда, вона дуже добре знається на стихіях, дарів, чаклунства і всякої різної магії.

— Ну тоді ходімо скоріш до неї.

— Дорога до неї дуже довга, пішки ми будемо пару днів йти, так що, нам потрібен віз.

— Тоді ходімо шукати, хто зможе нам допомогти.

Вийшивши з будинку, вони поквапились піти на ринок.

Юнак, побачивши віз неподаліку, підбіг до нього.

— Зачекайте пане!

— Тихо - звернувся пан до свого біленького коня.

— Вітаю пане!

— Що тобі, юначе?

— Ви часом не проїжджаєте через озеро "Утопія"? Не могли б нас підвести.

— Юначе, там ніхто не їздить, і тобі не раджу.

— Я знаю, але нам потр..

— Я сказав, що не везу. На все добре - пан, не дослухавши хлопця, поїхав.

— От дурень!

— Тайсон, не потрібно так, зараз ще когось зустрінемо.

Але, вдача була не на нашому боці, майже всі кого ми зустрічали, відмовляли нам або навіть не слухали.

Гестія не хотіла здаватись, адже вона хотіла знайти цю відьму, коли їхня надія зникла, вони хотіли повертатись назад.

На щастя, вони побачили віз, на здивування, замість старшого пана, там був молодий юнак, їхнього віку.

– Вітаю, куди прямуєш?

— День добрий, у мене маршруту немає, прямую куди очі бачуть.

— Ти б не міг нас підвезти? Обіцяю, без подяки не залишишся.

— З радістю! Саме куди вам потрібно?

— До озера "Утопія".

— Ого, що ж ви, до відьми прямуєте? - юнак із насмішкою, глянув на нас.

— Саме так - дівчина відповіла йому холодно, водночас з усмішкою.

— Ого, ну ви дивуєте панно. Ну гаразд, дорога буде далека, але зате, є хороша компанія!

Дорога справді була довгою, хлопець розповідав нам так і цікаві розповіді, так і дурниці.