Читати книгу - "Заручники шлюбу, Дані Балл"

Аделіна

Ми піднімаємось на другий поверх, в кімнату Дениса. Доволі просторно, але нічого незвичного - шафа-купе, стіл з ноутбуком, два крісла, двоспальне ліжко, з обох боків тумби, навпроти на стіні висить плазма, зачинені двері, які мабуть ведуть у ванну кімнату. За шторами помічаю вихід на балкон, пізніше піду подивлюсь на нього. 

- Розташовуйся. - Роблячи широкий жест рукою, вказуючи на простір кімнати.

- А де ти будеш спати? Ліжко одне. 

- На ньому і буду, а ти як хочеш. Можеш на підлозі, можеш у ванній, вона велика доречі. 

- Я думала, що ти джентельмен і поступишся ліжком. - У він лише розсміявся.

- Не в цьому житті, ти помилилась, я не з тих людей які нехтують своїм комфортом за ради інших. 

- Дійсно, що я ще могла від тебе чекати. - Схрещую руки на грудях.

- Навіть не намагайся мене переконати своїм нещасним поглядом. Я не обіцяв бути з тобою милим. - Дійсно не обіцяв, але все ж таки я сподівалась на його манери.

- Хм, хто б сумнівався. - Мій самоконтроль під загрозою. Але це краще ніж вдома.

Сьогодні ми залишаємось одні в будинку, батьки Дениса залишились в готелі до завтра. Сподіваюсь, що він знову піде до своєї дівчини і я зможу спокійно побути на самоті, без нарікань, зневажливого погляда та просто в спокої без батька. На весіллі він був дуже зайнятий розмовою з моїм сватом, тому я відчувала себе вільною від його зауважень. 

Денис все ж таки пішов, не знаю куди і на скільки, але мене це не цікавило. Я одна в будинку, ніхто мене не контролює, не сварить, можу робити що завгодно. Здається я ніколи не почувала себе на стільки вільною. Користаючись нагодою, дзвоню Лесі.

- Привіт.

- Привіт, як сімейне життя?

- Супер! Саме насолоджуюсь відсутністю чоловіка.

- Якщо так буде продовжуватися, я впевнена, що ти не захочеш розлучатись.

- Можливо. - Вдоволено відповідаю. Дійсно за таких умов я готова була терпіти Бойко. 

Вже вечоріє, як і раніше я була одна. Вирішила подивитись фільм. Поки обирала, почула шум, виглянувши у вікно помітила Дениса. Він все ж таки повернувся.

- Сумувала? - Зазираючи в кімнату чоловік оглянув кімнату.

- Ні хвилини. - Не вдоволено відповіла.

- Ну пробач, я не можу залишати тебе зовсім одну так надовго.

- Шкода, я була б тобі дуже вдячною. - Зітхаючи заключила.

- Доведеться тобі мене терпіти, принаймні поки ми в будинку моїх батьків.

- Але їх зараз немає вдома.

- В нашому будинку камер немає лише у вбиральні, і то я не впевнений. Батько кожного дня їх переглядаю, не хочу ризикувати за для твого комфорту. Я йому вже розповів, що в нас все добре і ми налагодили контакт. - Хлопець пальцями зображає лапки. - Сподіваюсь ти зрозуміла про що я. 

Хм, а він не такий дурний. Дійсно, це може зіграти нам на руку, наче ми й справді тепер разом. Навіть якщо батько розірве домовленість, я можу вмовити Дениса продовжувати цей фарс. Тоді я точно не повернусь в той кошмар.

Я вже змирилась з тим, шо потрібно якось існувати разом з Денисом, заради моєї свободи, але все одно важко. На вулиці пізня ніч, я дуже втомилась. Відправляюсь до ванної кімнати. Коли вже вирвалася зайшов мій чоловік, без будь-якого сорому,  в одних лише боксерах.

- Я не міг дочекатись, коли ти вийдеш звідсіля, тим паче не звик ділити свій простір з кимось. - Наче виправдовуючи свій нахабнний вчинок, говорить Денис.

Я лише подивилась на нього, але нічого не сказала. Потайки дивлячись в дзеркало спостерігаю за ним. Досконале тіло, не надто кремезний, але помітно що він над ним працює.

Його торс можна вивчати на анатомії, всі м'язи виразні, кожен виділяється під засмаглою шкірою. Широкі плечі, прес занадто ідеальний, наче намальований, чи вирізблений із мрамору, навіть ноги привертають увагу. Що він робить, щоб так виглядати? Може пластика? Ще він має татуювання на плечі, якісь не зрозумілі візерунки чорного кольору, але йому дуже пасує. Ніколи не думала, що буду вважати Дениса привабливим.

- Ти довго ще будеш витріщатися? - Жар заповнив моє обличчя, вся кров прилила до моїх щік, видаючи весь пережитий сором від його запитання.

- Що? - Вдаю, що здивована.

- Наче я не бачу, що ти на мене дивишся.

- Та кому ти потрібен. - Намагаюсь сказати впевненим тоном, щоб Денис повірив.

- Може нікому і не потрібен, але я бачу коли на мене пускають слину. Я знав, що подобаюсь тобі, ще в першу зустріч це зрозумів. - Денис із задоволенням посміхається.

- Йди до біса. Фу, який ти огидний. - Стараюсь як якомога впевнено це промовити.

- Сама йди до біса, сіре мишеня.

От покидьок. Невже він завжди буде намагатись принизити мене. Довго я не витримаю. Хоч у нас і не справжній шлюб, але я хочу поваги. Занадто довго наді мною знущались, щоб я й далі терпіла таке.

Вийшовши із вбиральні і лягаю в ліжко, дуже воно привабливе після такого тяжкого дня. Коли з-за дверей з'явився Денис, він спокійно попрямував в сторону цього ж ліжка, тобто в мою. 

- Ти що збираєшся тут спати?

- Звичайно, я вже тобі це казав. -  Впевнено заявляє Бойко. Я буду спати у своєму ліжку, якщо тебе щось не влаштовує ванна в твоєму розпорядженні. - Говорить наче його не бентежить моя присутність.

- Міг би проявити повагу до своєї дружини і залишити мене одну.

- Ще чого! Ти будеш собі спокійненько відпочивати, а мені залишається шукати місце в домі. Будь вдячна і за це. 

Він спокійно вмощується з іншого боку ліжка і починає спокійно сопіти. 

Як пережити цей тиждень. Денис занадто зухвалий, щоб нормально з ним співіснувати. Але я не маю іншого вибору, або він, або батько. І я мабуть вже якось витримаю цього придурка, аніж повернусь додому порушуючи домовленість батька з Валерієм Михайловичем. Бо не хочу більше терпіти тих тортур над собою, хоча я не впевнена, що їх не буде в цьому домі, від мого ж чоловіка.