Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Візьміть себе в руки, Ваше сіятельство. – Сказав Грегор, відправляючи в співрозмовника комплекс заспокійливо-цілющих чарів. – Все вже позаду. І летіли ми лише в один бік. Тому що, як виявилося, коли ми звільнили поважного Жана, з башти таємної варти відкривався прямо-таки розкішний вид на нічне місто і зоряне небо. Не такий комфортабельний вид, звичайно, який тепер має «Удача Імператора», що перетворилася на таку собі терасу, зберігши сидячі місця, їжу та випивку, проте... проте.
– Скажіть, що ми всі просто помилувалися краєвидами та поїхали спати?! – Благав Леон Д'Альбон.
– Майже. Як ви, напевно, вже підрахували, залишилася лише одна стихія (крім самого Вогню, звичайно), представник якої ще не спробував власних сил у розпалюванні багаття.
– Я так розумію, ви про Землю?.. – Обережно простягнув Вищий Магістр. – І що ж ви вирішили використати для своєї спроби, дозвольте дізнатися?
– О, ну, я ж не дарма згадав розкішний вид. Зокрема, нам відкрився чудовий, монументальний пейзаж Йоркських Гір. І я, надихнувшись, розбудив Зувілій.
У першокласній гробовій тиші, що настала, швидше за все, можна було б почути, як росте волосся на розкішній шевелюрі віконта Д'Альбон. Але зараз йому нема коли було зростати. Волосся віконта лише суворо, мовчки сивіло.
– Ви.. що?..
– Не турбуйтесь ви так, в ім'я всього святого. – М'яко почав Грегор, але був перерваний.
– Ви пробудили найбільший вулкан королівства, що спав ось уже кілька тисяч років, розташований за пару миль від міста, в якому ми усі знаходилися, і кажете мені не турбуватися?! – Вибухнув Леон. – Та де ж була на той момент ваша хвалена адекватність, про яку ви говорили кілька хвилин тому?!
– Вона… трохи дала тріщину після другої пляшки.
– Якої другий пляшки?..
– Грибовухи, звичайно ж.
– То ж одна була!
– Але шановного Жана ми ж витягли!
– Він що, завжди з собою тягає непідйомні дволітрові кам'яні пляшки?!
– А ви б не тягали, якби могли?
І тільки після того, як чоловіки усвідомили, що стоять в кареті, підігнувши голови, і горлають один на одного, гнівно роздмухуючи ніздрі, вони злегка заспокоїлися. Повернулися на свої місця і стали дивитися кожен у своє вікно, немов цього спалаху й не було.
– Безрозмірна кишеня?.. – Сухо, намагаючись приховати цікавість, що жерла його з потрохами, вточнив віконт.
– Ну, а що ж ще. – Знизав байдуже плечима барон Грейткіллс.
– Я думав, такий одяг зараз за усі гроші світу не знайти. Тим паче, у володінні в звичайного, по суті, шинкаря.
– Загалом, я теж. Але не дарма він дружний з вищим керівництвом Університету.
Напруга, що виникла між магами хвилину тому, схлинула. І страждаючий на амнезію віконт вирішив продовжити заповнювати прогалини минулого.
– Але все-таки, бароне. Вулкан! Це вже занадто.
– Я теж так подумав, коли вже стало пізно. Довелося його негайно присипляти. Але пара фонтанів лави все-таки мала місце, тому всі присутні одноголосно (і з матюками) визнали мою перемогу в цій дискусії.
– Тобто місто та люди не постраждали?
– Звичайно ні, всіх же евакуювали.
– У якому сенсі, як?
– Ну, віконте, ви особисто їх попередили. Складно було не помітити на небі блискавок, що склалися в напис: «Краще ховайтеся, ми зараз жахнемо!».
– Жахнемо?! Боже, яка ганьба… Мій учитель високої мови, покійний Джошуа, мабуть, крутився в труні не перестаючи.
– Варто сказати, що слово ви підібрали вдале. Жахнуло добряче. І добре, що все обійшлося без руйнувань та зайвих жертв. Власне, тому існує третій параграф Синього Указу.
– Ось тобі й правда, не можна Архімагам збиратися групами і напиватися частіше, ніж раз на сотню років. Інакше жодна країна такого не витримає.
– Так, якось так ...
На цьому розмова сама собою зів'яла. Наступні півгодини в кареті було доволі тихо, поки Вищого Магістра Блискавки не осяяло.
– Але заждіть, бароне. У вашій історії все-таки залишилася пара білих плям!
– Яких же?
– Чому, чорт забирай, я їду з вами у ваші володіння?!
– Ах, ви про цю білу пляму… – Промовив задумливо Архімаг. – Бачите, віконте, яка штука. Після побаченого вами пробудження Зувілія ви вирішили там же, на вежі таємної варти, переконати мене, що мені варто бути вашим наставником для підготовки до титулу Архімага.
– Розірвіть мене Небеса… Я не міг цього сказати! — Гаркнув усе ще білий, як сніг, Д'Альбон.
– Розумію вас, і ваша реакція зараз цілком очікувана. Тому, власне, ось. Тримайте.
Грегор простяг співрозмовнику двосторонній амулет зв'язку. На цьому екземплярі було вигравіювано герб Фріданського Університету – розкрита гігантська книга, над якою владна рука тримає символи всіх стихій у вигляді чотирьох різнокольорових сфер.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.