Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

– Це мій особистий амулет для зв'язку з мілордом Мудіні. Свого часу він був моїм наставником для підготовки до взяття титулу. Ви можете зв'язатися з ним, як зі свідком, і уточнити подробиці, що цікавлять, якщо бажаєте.

– Всі демони всіх Кіл пекла, звичайно, я бажаю уточнити подробиці! – Вибухнув Леон. – Я завжди вважав вибір наставника перед взяттям Архімага чимось… чимось… Та будь воно все прокляте, кожен поважаючий себе маг роками до цього готується, зважуючи всі плюси-мінуси будь-якого старшого чарівника! У мене були такі сподівання на графа Вагнера!

– Вагнера? Того самого, хто приймав у мене іспит? – Нарочито недбало поцікавився геомант.

– Так, того самого, чийого Вогняного Велетня ви успішно роздовбали, Князь Кола б вас узяв!

Далі віконт Леон Д'Альбон, який став ще більш нервовим, ніж зазвичай, вихопив амулет, зв'язався з ректором Мудіні і ще на півгодини випав з реальності. Мало хто зі студентів, але практично всі з наближених до ректора знають, що той є великим любителем побалакати. А вже коли з ним виходить на зв’язок буквально нещодавній товариш по чарці і жадає з'ясувати подробиці минулої пиятики…

За результатами бесіди, віконт вдруге за цей день пройшов дев'ять Кіл сорому, вислуховуючи історію своїх п'яних «подвигів» уже від іншої особи. І той факт, що решта учасників «засідання» теж наробила багато справ, якщо можна так висловитися, не дуже полегшував йому життя. Але ось, нарешті почувши таку важливу для нього інформацію, Леон швидесенько попрощався, побажав продуктивного дня і, блискавично відрубавши зв'язок, став судорожно закочувати манжет сорочки на правій руці.

– Тисячу блискавок мені в дупу, – тільки ступінь шоку виправдовувала те, що майбутній граф з багатомильним фамільним деревом вилаявся, як звичайнісінький селянин, – у мене на руці мітка з вашим підписом!

– Цілком вірно, а в мене – з вашим ім'ям. Хіба ви не знаєте процедуру оформлення наставництва? – Посміхнувся барон Грегор Грейткіллс, також закочуючи рукав своєї сорочки.

– Знаю, але… – Обурений Леон, шукаючи, куди б злити злість, таки знайшов ціль. – Але що це за жах на мітці? Рука, що росте з-під землі? А що в ній затиснуто?.. Яблуко?..

– Це діамант, – поправив співрозмовника геомант, – таким чином, я вирішив поєднати у власному гербі відсилки на обидва аспекти Землі: власне Камінь з ґрунтом та Рослини.

– Чарівно, – пробурмотів віконт, з огидою розглядаючи магічне тавро, – тобто ви у своїх магічних дослідах цікавитеся й аспектом Рослин?

– Що у вашому розумінні «цікавитеся», пане Вищий Магістр? – Небезпечна м'якість голосу і те, що до нього звернулися за магічним титулом, дало зрозуміти Леону, що, можливо, він щось упускає. Але він з ентузіазмом малодосвідченого, зарозумілого ідіота цю думку відкинув.

– Ну, знаєте, майстре Грейткіллс. Ви – один із наймолодших Архімагів королівства. Якщо не помиляюсь, вам близько двохсот років. І я не вірю, що можна досягти справжніх висот Архімага у більш ніж одному аспекті стихії за такий короткий термін. Навіть те, що ви у вашому нинішньому віці є Архімагом – це диво. А два дива поспіль – вибачте.

Наприкінці своєї промови Леон Д'Альбон дозволив собі навіть поблажливий смішок. Що не сховалося від ще одного, невидимого стороннім пасажира карети.

– Метрів двадцять.

– Що, метрів двадцять, Хісс? – Подумки запитав у свого змія Грегор, продовжуючи мовчки і пильно розглядати нахабного і часом вкрай дурного Вищого Магістра.

– Метрів на двадцять я його закопаю в землю, коли потрапимо додому. – Чемно пояснив змій. – Ще й навалю зверху! Це щеня зовсім не знає, як розмовляти з Архімагами, чи що?!

– Ти ж знаєш, зазвичай я засуджую якийсь пієтет перед рангами, – відповів змію Грегор, – але зараз, мабуть, погоджуся з тобою. Невеличкий урок не зашкодить.

Після цього новоспечений Архімаг усміхнувся недовірливому співрозмовнику, який сидів навпроти. І зробив пропозицію (не ту, про яку ви подумали!).

– Розумію вашу недовірливість, пане Вищий Магістр. Тому пропоную вам тренувальний спаринг з одним із моїх… створінь. Знаєте, доволі довго пропрацювавши з кам’яними големами, я зрозумів, що в цій сфері зможу досягти чогось цікавого і з рослинами. Власне, ось з одним із таких моїх «експериментів» я і пропоную вам поборотися. Що скажете?..

– Побитися з рослиною?.. – Пихатно вигнув брови Леон Д'Альбон – такого досвіду в мене ще не було…

– Звичайно, не було, – долинуло до Грегора з кишені, – не кожне століття навіть, мабуть, графів занурюють дурною головою в лайно. Але я тобі забезпечу цей незабутній досвід!

– Так що скажете, Леоне?.. – Усіми силами стримуючи гомеричний регіт, спитав Грегор. – Випробуєте мої навички в магії Рослин?

– Це буде для мене честю, Ваша Високомагичність, – пихато схилив голову віконт, не стримавши, втім, посмішки переваги, – гадаю, це буде чудова подія!

– Теж мені, подія, – пирхнув Хісс, – однією могилою ідіота більше, однією менше – у Грейткіллс їх уже давно ніхто не рахує.

– От і добре! Здається, ми на місці. – Сказав Грегор і покинув карету.

– В якому сенсі, на місці? – Здивувався Леон Д'Альбон, вийшовши назовні за супутником. – Майстре Грейткіллс, можливо, у мене і дике похмілля, але я можу чудово розглянути на горизонті стіни Йорда. Ми навряд чи від'їхали від міста на кілька миль. Чорт забирай, та я звідси бачу наслідки Зувілія, що прокинувся! – Вражено видихнув віконт.