Читати книгу - "Людині потрібна людина…, Анна Нікош"

Я жила своєю дитиною , дихала нею , забувала спати і їсти. Слухала кожен її подих. Відчувала її біль , як свій власний . Дякувала Боженькі за такий подарунок.
 

Пройшло декілька місяців після пологів і я згадала , що в мене є чоловік. І є подружні обовʼязки. А сексу в нас не було ще з останніх  місяців  вагітності , бо він боявся нашкодити. 

В моєму мозку заворушилися негарні підозри , але я швидко прогнала їх геть.

Ненадовго прогнала , бо мені трохи прийшлось повговорювати чоловіка зайнятися зі мною коханням. Хоча раніше у нас був просто неймовірний секс на усіх поверхнях і в усіх позах . Не було табу , а були експерименти. Навіть , home-video пробували знімати , шаленіли від наших ігор і один від одного.

На телефоні Романа зʼявився пароль. По телефону він розмовляв тільки на балконі або на вулиці , тільки не в моїй присутності.

« Не хочеш знайти - не шукай ».  
А я знайшла …

 СМС-повідомлення від якоїсь Тетяни: « Забудь мене , прошу. У тебе дружина і  дитина . Я теж виходжу заміж. Погралися і  досить.»

Вперше в житті мені було так боляче. Наче хто вдарив під дих. Мені відібрало мову. А в голові крутилось тільки : «Чому з нами це все ? Чим я заслужила? Навіщо він мене добивався , повертав ?! »

Подивилася на донечку і взяла себе в руки , перегоріла , заспокоїлася .
 

— Рома , скажи, я для тебе приорітет  чи варіант ?

— До чого такі питання ?

— До того , Рома , що ти мені близька людина і твої страждання для мене теж болючі. А тому , не хочу тримати тебе дитиною. Відпускаю на зустріч справжньої любові. Біжи , може ще встигнеш застрибнути в останній вагон і зупинити Танюшине весілля. 

Він довго мовчав , певно, перетравлюючи мої слова.

— Це була помилка . Вона нічого для мене не значить. В мене нічого з нею не було. Вона , взагалі , з Києва. Ми в кафе познайомилися. Сиділи з хлопцями по робочим питанням , а вона за сусіднім столиком...

— Мені мало цікава історія вашого кохання. Я лише не хочу бути третьою зайвою , - перебила я його.

— Юля , я не покину свою сімʼю заради якось пʼятихвилинного помутніння. 

— Добре , тоді борщ не їж , змий в унітаз. Зараз іншу тарілку насиплю.

Сподіваюся , він злякався, що я можу його отруїти   і така ситуація з нами більше не станеться. Звичайно , травити я його не збиралася і нічого в борщі не було. Але ж треба було показати , що я не килимок для брудного взуття , витирати ноги об себе не дозволю.