Читати книгу - "Таємничий острів"

Візок підтягли до будинку, і Пенкроф запряг у нього онагра.

Сайрес Сміт з журналістом узяли матраци, на яких лежав Герберт, поклали їх на дію візка.

День видався на славу. Крізь соковиту зелень дерев пробивалися веселі сонячні промені.

— Зброя готова? — запитав Сайрес Сміт.

Усе виявилося в повному порядку. Інженер і Пенкроф озброїлися двостволками, а Гедеон Спілет узяв свій карабін. Можна було вирушати.

— Тобі зручно, Герберте? — запитав інженер.

— так, містере Сайрес, не турбуйтеся, будь ласка, не вмру ж я по дорозі справді, — відповів юнак.

Хоча Герберт бадьорився, він не міг приховати, якими зусиллями сконцентрував усю свою енергію і з величезною напругою відганяє слабість і нудоту.

Серце Сайреса Сміта болісно стислося. Він боровся з ваганням, барився давати сигнал до відправлення. Але відкласти поїздку — значило довести до відчаю Герберта, можливо, навіть убити його.

— В дорогу! — скомандував Сайрес Сміт.

Ворота кораля відчинилися. Юп і Топ кинулися на волю першими, не подаючи голосу, — при потребі вони вміли мовчати. Візок виїхав за огорожу, ворота зачинилися; онагр, яким правив Пенкроф, повільно рушив уперед.

Звичайно, колоністам довелося вибрати не ту дорогу, що вела з кораля до Гранітного палацу, але вони побоювалися, що з візком їм важко буде пробратися крізь лісову хащу. Тому хоч-не-хоч довелося обрати цей шлях, хоча про нього й знали пірати.

Сайрес Сміт і Гедеон Спілет ішли по обидва боки візка, готові відбити будь-який напад. Утім, навряд чи пірати ні з того ні з сього залишать плато Круговиду. Очевидно, як тільки Наб помітив ворогів, він відразу написав і послав записку. Та й на записці значилося «шоста година ранку», а спритному орангутангу, який не раз бував у коралі в якості гостя, вистачило сорока п’яти хвилин, щоб подолати п’ять миль, що відокремлювали кораль від Гранітного палацу. Тому дорога була зараз відносно безпечна, а якщо й доведеться відкрити вогонь, то, звичайно, де-небудь ближче до Гранітного палацу.

Одначе колоністи трималися напоготові. Топ і Юп (останній не випускав з рук свого кийка) то забігали вперед, то заглиблювалися в ліс, що тягся по обидва боки дороги, але поводилися спокійно.

Візок, керований Пенкрофом, повільно рухався вперед. З кораля колоністи вирушили о пів на восьму. За годину вони благополучно, без усяких халеп, пройшли вже чотири милі.

Дорога була пустельна, як і вся ця частина лісу Жакамара, що лежала між рікою Віддяки й озером. Усе здавалося спокійним. Лісові хащі виглядали настільки ж безлюдними, як і того дня, коли колоністи висадилися на острів.

Кожна хвилина наближала їх до плато. Ще тільки одна миля, і з’явиться місток, перекинутий через Гліцериновий струмок. Сайрес Сміт не сумнівався, що місток опущений; пірати або вже пройшли по ньому, або, перебравшись через одну з водних перешкод, подбали, щоб заздалегідь його опустити, аби полегшити собі відступ.

Нарешті у просвіті між стовбурами дерев блиснуло море. Візок продовжував тихо котитися вперед, і його захисники змушені були сповільнити крок.

Раптом Пенкроф осадив онагра і крикнув страшним голосом:

— Ох негідники!

Тремтячою рукою він показував на густі клуби диму, що підіймалися над млином, сараями і пташниками.

Якась людина то зникала у клубах диму, то з’являлася знову.

Це був Наб.

Колоністи голосно гукнули його. Наб почув голоси і кинувся назустріч друзям.

Каторжники залишили плато півгодини тому, зруйнувавши попередньо усе, що могли зруйнувати.

— Як містер Герберт? — запитав Наб. Гедеон Спілет підійшов до візка. Герберт знепритомнів.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Герберт знову в Гранітному палаці. — Розповідь Наба. — Сайрес Сміт відправляється на плато Круговиду. — Розгром і спустошення. — Беззбройні перед хворобою. — Вербова кора. — Смертоносна лихоманка. — Топ знову гавкає!

Про піратів, про небезпеки, що загрожували Гранітному палацу, про руйнування на плато Круговиду більше й мови не було. Важливіше всього здоров’я Герберта. Що, коли на юнака згубно вплинуло перевезення на візку? Раптом ця подорож викличе яке-небудь серйозне ускладнення? Гедеон Спілет не міг передбачити результат хвороби. І він сам, і його товариші впали у відчай.

Візок зупинили біля закруту ріки, а там пораненого непритомним підняли на матрацах, на яких він лежав, і переклали на ноші, поспіхом сплетені з гілок. За десять хвилин Сайрес Сміт, Гедеон Спілет і Пенкроф уже опинилися біля підніжжя гранітного валу, доручивши Набу доставити візок на плато Круговиду.

Пустили в хід підйомник, і незабаром Герберт уже лежав на своїй постелі в Гранітному палаці.

Турботливим доглядом хворого привели до тями. Він посміхнувся, побачивши, що лежить у своїй кімнаті, але від слабості ледь міг вимовити кілька слів.

Гедеон Спілет оглянув хворого. Він боявся, що в нього відкрилися рани, які ще погано зарубцювалися. Ні, цього не сталося. Звідки ж цей стан прострації? Чому Герберту погіршало?

Юнак впав у якесь хворобливе, пропасне забуття. Журналіст і Пенкроф не відходили від його постелі..

Тим часом Сайрес Сміт розповів Набу про те, що відбулося в коралі, а Наб описав йому події, що розігралися на плато Круговиду. Минулої ночі пірати з’явилися на галявині лісу, біля Гліцеринового струмка. Наб, який сторожував біля пташника, не вагаючись вистрілив в одного з розбійників, який збирався перебратися через струмок; але в темряві він не бачив, чи потрапила його куля в негідника. У всякому разі, один постріл, звичайно, не міг розігнати всю банду, і Наб ледь устиг піднятися в Гранітний палац, де він опинився в безпеці.

Що ж тепер робити? Як перешкодити спустошенням, якими загрожували пірати? Наб ламав голову, як попередити свого хазяїна? Але в якому становищі знаходилися самі мешканці кораля?

Сайрес Сміт і його товариші вирушили в кораль 11 листопада, а вже настало 29 листопада. За дев’ятнадцять днів Наб одержав лише ті звістки, що повідомлялися в записці, посланій з Топом, — новини жахливі: Айртон зник, Герберт важко поранений, інженер, журналіст і моряк стали, так би мовити, бранцями в коралі.

«Що робити?» — міркував бідолаха Наб. За себе особисто він не боявся — пірати не могли забратися в Гранітний палац. Але будівлі, плантації, споруди на плато Круговиду — усе це тепер підвладне піратам. Нехай уже краще сам Сайрес Сміт вирішить, що варто робити. Треба хоч попередити його про небезпеку, що загрожує.

І тоді Набу спало на думку послати в кораль Юпа, довіривши йому записку. Він знав не раз випробувану, незвичайну кмітливість орангутанга. Юп розумів слово